Ендометріоз уретри

Ендометріоз уретри може бути у формі ізольованого ураження, захоплюючого тільки стінки уретри, і результатом поширення процесу з піхви на уретру. У першому варіанті ендометріоз зустрічається у вигляді полиповидного освіти або вузла. Крім того, відомо дифузне ураження ендометріозом стінок уретри. Скарги хворих носять циклічний характер і зводяться до відчуття печіння і резям в області уретри, що посилюється при сечовипусканні, наявності хворобливого ущільнення (вузлика) в області уретри. Можуть спостерігатися кров'янисті і коричневі виділення з уретри. Розміри і болючість вузла ендометріозу збільшуються під час місячних. Лікування проводиться за загальними принципами. Успіх в значній мірі залежить від своєчасної діагностики.
На закінчення розділу кілька зауважень з приводу відомостей, наведених у монографії Д. В. Кана «Керівництво з акушерської та гінекологічної урології» (1985). При викладі клініки ендометріозу сечоводів зазначено, що найбільш характерним симптомом є гематурія циклічного типу. Це положення не відповідає дійсності. Як раз гематурію слід поставити на останнє місце, так як зазвичай сечоводи вражаються повторно шляхом поширення вогнищ генітального ендометріозу і ще до проростання в просвіт органа настає його стенозування з розвитком гидроуретеропиелонефроза. При первинному ураженні сечоводів шляхом гематогенного занесення елементів ендометрію в його стінку також провідне прояв захворювання пов'язане зі звуженням просвіту сечоводу аж до його повної обтурації. На нашому матеріалі (10 хворих з ураженням сечоводів) ні в однієї з пацієнток не спостерігалося гематурії. Гематурія більш вірогідна при ураженні дистальної частини сечоводу в області його гирла.
Не можна погодитися з деякими рекомендаціями Д. В. Кана (1985) з питань лікування: пластичні операції (мова йде про резекції ураженого відділу сечоводу і прямому уретеро-цистанастомозе або за методом Боари) поєднуються з кастрацією, оскільки в подальшому таким хворим проводять гормональне лікування. У післяопераційному періоді рекомендується призначати естрогени. По-перше, не можна виправдати кастрацію проведенням гормонального лікування після операції. По-друге, кастрація не запобігає рецидиву ендометріозу, якщо він не був знищений повністю, оскільки продовжують діяти естрогени, які виділяються залозами, і зберігається дисфункція імунної системи. Далі, кастрація не зупиняє прогресування рубцево-склеротичних змін у зоні операції. І, нарешті, в даний час естрогени з метою лікування ендометріозу застосовуються вкрай рідко.
Коли мова йде про поразку ендометріоз сечового міхура, то в ряду хворих (меншої частини) спостерігається гематурія. Д. В. Кан пише, що у зв'язку з тривалою і важкою крововтратою такі хворі майже завжди анемічні. Ми жодного разу не спостерігали розвитку анемії у зв'язку з гематурією, обумовленим ендометріозом сечового міхура. Анемія може розвинутися при гиперполименорее на ґрунті аденоміозу та/або фіброміоми матки, нерідко супутніх ендометріозу сечового міхура.
Рекомендація Д. В. Кана виконувати цистоскопію під наркозом видається необґрунтованою.
Променева терапія з метою лікування ендометріозу, в тому числі і сечового міхура, в даний час не застосовується, так як вона не виправдовує себе.
Сечовипускальний канал дещо частіше уражається ендометріозом порівняно з іншими відділами сечової системи [Кан Д. В., 1985]. На нашому матеріалі і за даними літератури, уретра уражається ендометріозом рідше сечового міхура, сечоводів і нирок.
Наведені зауваження довелося зробити тому, що вони дезорієнтують урологів, і інших спеціалістів як в питаннях діагностики, так і лікування хворих при ураженні ендометріозом органів сечовидільної системи. І без того в питаннях діагностики та лікування багато упущень і недоліків.