Вакцинотерапія

Вакцинотерапія - метод лікування деяких інфекційних хвороб повторними введеннями лікувальних вакцин як специфічних антигенних подразників з метою підвищення загальної і специфічної резистентності організму.
Вакцинотерапія застосовують при бруцельозі (внутрішньовенно, внутрішньошкірно, підшкірно, внутрішньом'язово), дизентерії (підшкірно), туляремії (підшкірно), кашлюку (підшкірно), стафілококових і стрептококових інфекціях і т. д. Застосування вакцин показано при затяжному і хронічному перебігу захворювання. Найбільш ефективним методом введення є внутрішньовенний. Проте його поширення обмежена через загрозу шокових реакцій. Схеми введення в організм вакцин бувають різні в залежності від характеру захворювання і виду вакцини, але частіше вони складаються з багаторазових введень з інтервалом 1-6 діб, з поступовим підвищенням кожен наступний раз кількості вводяться мікробних тіл від початкових доз у 10 000 до 10 000 000 мікробних тел.
При введенні в організм вакцини відзначають місцеву, загальну й осередкову реакції. Найбільш мінливою є місцева реакція (почервоніння та інфільтрація на місці введення вакцини), частіше зазначається загальна реакція : підвищення температури тіла, озноб, кістково-м'язові болі, слабкість, головний біль). Обов'язкова вогнищева реакція (при дизентерії - посилення болю в кишечнику, почастішання випорожнення з домішкою крові). Якщо вогнищева реакція відсутня, то лікувального ефекту не виходить. Призначення вакцинотерапії повинно бути індивідуальним. Введення вакцини проводиться під наглядом лікаря. Протипоказаннями до вакцинотерапії служать важкі ураження серцево-судинної системи, різко виражений склероз, гіпертонічна хвороба, нефрит, гепатит. См. також Імунізація.