Везикуліт (синонім сперматоцистит) - запалення насінних бульбашок. Збудник - гонокок, туберкульозна паличка, іноді неспецифічні мікроорганізми. Найчастіше везикуліт виникає вторинно як ускладнення запалення сечовипускального каналу і передміхурової залози. Хвороботворні мікроби потрапляють в сім'яні пухирці по сім'явивідних протоках або безпосередньо з передміхурової залози, до якої сім'яні пухирці тісно прилягають. Розрізняють гострий і хронічний везикуліт. Гострий везикуліт проявляється підвищенням температури тіла, болями в промежині, домішкою крові в спермі. Для хронічного везикуліту характерні біль тягнучого характеру в промежині, що підсилюються в момент виверження сімені, домішки крові та гною в насінні. При пальцевому дослідженні через пряму кишку відзначаються болючість при пальпації, не збільшені, ущільнені сім'яні пухирці. Іноді вдається вичавити в сечовипускальний канал гнійний вміст сім'яних пухирців, яке слід зібрати на предметне скло і направити в лабораторію для аналізу. У ньому виявляють велику кількість лейкоцитів, еритроцитів, мікроорганізми. Сперматозоїди при везикул втрачають рухливість, спостерігається некроспермия (див.).
Лікування везикуліту при загальному хорошому стані хворого проводять амбулаторно: призначають антибіотики, сульфаніламідні препарати, теплі сидячі ванни, мікроклізми з антипірином (1 г антипірину на 50-75 мл теплої води). При хронічних затяжних формах везикуліту рекомендують ректальную діатермію, масаж сім'яних пухирців, грязьові ректальні тампони.
При везикулитах туберкульозної етіології проводять специфічну протитуберкульозну терапію.
