Лікар, як ніхто інший, зобов'язаний дотримуватися колегіальність. Взаємна ввічливість, товариство, уміння прислухатися до думки іншого прикрашають його і піднімають його авторитет в очах хворих.
В медицині при одній і тій же хворобі до діагностики та лікування ведуть безліч шляхів, тому рідко буває так, щоб усі йшли по одній і тій же дорозі,- кожен обирає свою, і в цьому немає нічого поганого. В житті інколи зустрічаєшся з недостатнім розумінням такого явища не тільки хворими, не лише молодими лікарями, але і дуже досвідченими старшими товаришами. Деякі з таких колег, переглянувши документи перебування хворих в інших лікарів, прямо заявляють: «І що це за діагноз?», «Так немає у вас нічого цього»- або більш того: «Ну і лікування проводили, я вам скажу!»
Навіть якщо залишити осторонь морально-етичну оцінку таких заяв, можна собі уявити ту шкоду, яку вони завдають хворому. Людина довго знаходився на лікуванні в стаціонарі або поліклініці. Він пройшов через цілий ряд не дуже приємних діагностичних і лікувальних процедур. І раптом все це виявилося невірним або навіть непотрібним! А чи так це насправді? І буде після цього даний хворий вірити лікаря (в тому числі і того, який говорить про невірність попереднього обстеження і лікування) і медицині взагалі. Сумніваємося!
Сказане вище здається ясним і не потребує повторенні, роз'ясненні. Однак практика показує, що це далеко не так. Часом зустрічаєшся з такими проявами елементарного забуття колегіальності та безтактності деяких лікарів, що мимоволі думаєш про необхідність ще і ще раз повернутися до цього питання. Наведемо один характерний приклад.
...Одного разу дільничний лікар, ридаючи, розповідала нам таку історію. В черговий раз прийшла вона додому до хворого, у якого встановлення діагнозу викликало утруднення і який вже був консультирован багатьма фахівцями. У попереднє відвідування лікар призначила повторну рентгенографію грудної клітки і дала направлення до лікаря-онколога.
- Що ж сказав онколог?- поцікавилася лікар, прийшовши до хворого.
Хворий нічого не відповів і навіть не подивився на лікаря, а родичі заявили:
- Він сказав, який же ви лікар, якщо не змогли поставити діагноз і довели хворого до такого стану.
Можна собі уявити стан і душевний стан лікаря, який, по суті справи, ні в чому не був винен! Як було їй і далі відвідувати і лікувати хворого!
- Тепер,- казала лікар,- коли я приходжу до хворого, він відвертається від мене, а родичі зустрічають мене як ворога.
Цей випадок говорить про безкультур'я лікаря-онколога, про відсутність у нього навіть елементарного поняття про колегіальності, азбучних деонтологічних принципів, етики лікаря.
Хворий був з тих, яким не вдається виставити діагноз навіть при багаторазовому обстеженні. Лікар неодноразово консультувала його і з фтизіатром, і з онкологом, і зі старшими лікарями-терапевтами. А тут знайшовся такий прудкий всезнайко, який нічтоже сумняшеся не тільки виставив діагноз, але і змішав колегу з брудом і завдав серйозну травму хворому та його родичам.
Випадки, подібні описаним, відносяться до розряду рідкісних. У практичній роботі частіше зустрічаєшся з іншими, не такими помітними, але тим не менш завдають шкоди і хворим, і медицини в цілому. Особливо часто порушення колегіальності проявляється в оцінці призначень, зроблені хворому іншим лікарем.
