Основою методики занять при серцево-судинних захворюваннях є застосування фізичних вправ з постійно зростаючою навантаженням на серцево-судинну систему (у відповідності з рівнем функціональної підготовленості що займаються, ступенем адаптації до фізичних навантажень).
Загальні положення методики занять у спеціальних медичних групах при захворюванні серцево-судинної системи:
1) у груповому занятті необхідно здійснювати індивідуальний підхід з урахуванням функціональної підготовленості що займаються;
2) при навчанні фізичним вправам повинен дотримуватися принципу від простого до складного;
3) фізичні вправи повинні бути прості та доступні кожному хто займається;
4) вправи у підготовчій частині заняття повинні відповідати вирішення задач основної частини;
5) у заняття необхідно включати дихальні вправи статичного і динамічного характеру;
6) крива фізіологічного навантаження повинна поступово підвищуватися в основній частині заняття і знижуватися до вихідної або близькою до неї величини у заключній частині;
7) заняття повинні проводитися систематично.
При захворюваннях серцево-судинної системи фізична навантаження спочатку дається на дрібні і середні групи м'язів в цілях поліпшення периферичного кровообігу, потім на більш великі - для тренування серцевого м'яза. Найбільш ефективні в цьому відношенні вправи на витривалість (ходьба, біг, плавання, лижі тощо), виконуються без надмірної напруги, з поступовим збільшенням навантажень.
Необхідно ретельно стежити за реакцією серцево-судинної системи на фізичне навантаження. В перші місяці занять можливе почастішання пульсу до 95-105 уд/хв, потім, по мірі адаптації серця до навантаження - до 130-140 уд/хв (для учнів 5-7-х класів) і до 140-150 уд/хв (для учнів старших класів). Після виконання більш інтенсивних вправ необхідні паузи відпочинку.
Учням з юнацькою гіпертонією протипоказані різкі нахили голови, різкі зміни положення тіла, вправи з напруженням, затримкою дихання, висы вниз головою, перекиди. Для поступової тренування функції вестибулярного апарату в заняття слід включати вправи на рівновагу і координацію рухів, а для зниження підвищеного тонусу артеріальних судин - вправи на розслаблення і дихальні вправи.
При захворюваннях органів дихання фізична культура повинна бути спрямована насамперед на зміцнення організму, підвищення його опірності до несприятливих факторів, загартовування. У зв'язку з цим заняття за можливості слід проводити на відкритому повітрі. У них рекомендується включати ходьбу, дозований біг, елементи спортивних ігор.
Однією з основних завдань фізичного виховання ослаблених учнів є навчання їх правильному диханню. У процесі навчання використовують різні типи дихання: грудне, черевне і змішане, так як в залежності від положення тіла або вживаного вправи раціональним може виявитися той або інший тип дихання.
Важливим завданням фізичного виховання в групах із захворюваннями органів дихання є формування правильної постави, а при необхідності - корекція її порушень.
Для учнів, які мають порушення постави, у заняття необхідно включати вправи для м'язів поясу верхніх кінцівок, спини і живота, що сприяють утворенню природного м'язового корсета, який утримує тіло в правильному положенні.
Навчальна робота в школі, технікумі, вузі, а також домашня робота нерідко пред'являють високі вимоги до статичної витривалості м'язів тулуба. Тривалі одноманітні пози, нерівномірне навантаження на праву і ліву сторони тулуба викликають стомлення м'язів і негативно позначаються на поставі, особливо в ослаблених учнів. Зниження сили м'язів внаслідок тривалого сидіння і загальної гіпокінезії може призвести до розвитку плоскостопості.