Всмоктування ферментів

Сторінки: 1 2 3

Після робіт Иннерфилда та інших дослідників виник значний інтерес до лікувального дії ферментів при запальних захворюваннях. У зв'язку з цим досить актуальним стало питання про всмоктуванні їх при пероральному, парэнтеральном і місцевому застосуванні, що знайшло відображення в численних публікаціях.
Факт всмоктування ферментів, які здійснюються парэнтерально, достовірно встановлено, і це питання не потребує подальшого обговорення.
Вивчення всмоктування протеолітичних та інших ферментів, що вводяться через рот або ректально, призвело до дуже різних і часом суперечливих результатів. Це, безсумнівно, обумовлено не тільки відмінностями в методах дослідження, але значною мірою також труднощами, з якими пов'язане визначення протеолітичної активності в сироватці крові в присутності антіпротеаз; при таких умовах навряд чи можна очікувати однозначних результатів при вивченні дозування і всмоктування. У той же час дослідження останніх років доводять, що активація ендогенного ферменту призводить до чіткого фармакологічного ефекту, зокрема протизапальній. Як підкреслює Сміт, клінічні результати, одержувані при пероральному введенні ферментів, легко можна пояснити і без припущення про їх усмоктування в травному тракті. Проведені нещодавно досліди дозволяють зробити висновок, що ферменти, прийняті всередину, індукують (ймовірно, в самому кишечнику) освіта якихось інших ферментів, активаторів або інших біологічно активних речовин, які здатні всмоктуватися, так як відрізняються за своєю молекулярною структурою від початкового ферменту (мають меншу молекулярну вагу). Навіть всмоктування частин розщепленої молекули ферменту достатньо для фармакологічного ефекту.
Вже протягом багатьох років питання всмоктування і метаболізму вивчаються з допомогою радіоактивної мітки. Міллер і Мартін використовували трипсин і хімотрипсин, мічені 131I. При прийомі всередину ці речовини викликали значне підвищення протеолітичної активності сироватки крові. Вважаючи, що меченое речовина приєднується до альбуминам сироватки, Міллер приходить до висновку, що це, ймовірно, сам мічений фермент, але прямого доказу всмоктування останнього ще не отримано. Цілком могло статися відщеплення неміцно пов'язаного 131I. Не виключена також можливість передачі мітки іншим білкам (реакція, аналогічна трансаминированию), так що висновок про присутність трипсину міг бути помилковим.
Щоб довести всмоктування ферментів, можна також вводити в них хімічну мітку - флуоресціюючий барвник, як це роблять в імунохімії. Найрин пропонує безпосередньо приєднувати флуоресціюючі барвники до ферментам. Кей [28] описав подібний метод визначення локалізації ферментів в клітинах за допомогою хлор-s-триазинов. Бромелін утворює з нітрофенолом стійкий комплекс, який може бути виявлений в сироватці крові після перорального введення: через 1,5год в ній виявляється до 69% введеного речовини, а через 2 год - до 86% [45]. Сміт [50] використовував у своїх експериментах бромелін, перетворений в сильно флуоресціюючий комплекс шляхом приєднання барвника 5-диметиламіно-нафтолсульфохлорида. Кроликам давали 10-50 мг міченого препарату. Головне питання тут теж полягав у тому, дійсно флуоресценція сироватки або тканин говорить про присутність незміненого комплексу ферменту з барвником. Дослідження методом електрофорезу з переконливістю показали, що в сироватці перебували інтактні молекули активного ферменту, сполучені з барвником. Це служить доказом всмоктування препарату, введеного через рот. У кінці досліду тварин забивали та досліджували флуоресценцію; вона виявлялася в печінці, нирках і сечі, але її не було в легенях, серці, селезінці і дванадцятипалої кишці.
Сміт у кінці своєї статті підкреслює, що питання 0.,всмоктуванні введеного всередину ферменту представляє в основному лише академічний інтерес, так як він не має прямого стосунку до кінцевого фармакологічному ефекту: «Протеолітичний фермент міг би з тим же успіхом діяти шляхом утворення в кишечнику вторинних ферментів або інших біологічно активних речовин, які, всмоктатися, придушували б запалення» [50].