Наука про цинку молода і одночасно дуже стара. Ще 5000 років тому єгиптяни користувалися цинковою маззю для швидкого загоєння ран.
У 1896 р. було встановлено, що цинк необхідний для метаболізму Aspergillus niger, або звичайною цвілі, потім - що він лікує і попереджує паракератоз (ороговіння) у свиней, а пізніше - що він необхідний для росту птахам. Приблизно 100 років тому було зроблено відкриття, що без цього елементу не можуть обходитися рослини.
Близько 1930 р. виявлено, що нестача цинку є причиною деяких хвороб тварин і що цинк (Zn) разом з іншими мікроелементами життєво необхідний їм. А як з людьми?
У 1953 р. було випадково виявлено, що у щурів, які отримали опіки, лікування ран відбувалося набагато швидше і ефективніше, коли до їх дієті, знову-таки випадково, додали трохи цинку.
Це підтвердилося подальшими дослідженнями, проведеними на 600 щурах.
З тих пір зацікавилися роллю цинку в людському організмі. Знайшли, що менше всього цього елемента було у пацієнтів, які страждають алкоголізмом, атеросклерозом, виразками на тілі, цирозом печінки, рак, серцевими захворюваннями та хворобами, викликаними поганим харчуванням. Пізніше були виявлені й інші причини, що викликають недолік цинку в крові, наприклад інтенсивне лікування кортизоном, застосування деяких протизаплідних таблеток, вживання протягом тривалого часу занадто солоної та солодкої їжі.
Дія цинку перевірялося на 20 молодих людей. Пацієнтів запитували перед операцією, згодні вони приймати цинк? 10 осіб дали позитивну відповідь, 10 - відмовилися. У не отримували додатково цинк рани після операції гоїлися протягом 80 днів, тобто як зазвичай. Брали ж цинк були здорові вже через 46 днів. Стало очевидно, що цинк необхідний реконвалесцентів для якнайшвидшого одужання.
Але тільки на початку 60-х років відкриття доктора А. С. Прасада про застосування цинку при лікуванні стало широко відомо. У бідному селі в дельті Нілу доктор зустрів схожих на карликів людей, отупевших, апатичних, з шкірою, покритою висипом, з недорозвиненими статевими органами. Вважалося, що причиною такого стану була спадковість і що тут ніщо не може допомогти. Тим часом доктор Прасад почав лікувати хворих лише солями цинку і отримав «чудові» результати. Молоді пацієнти розвивалися фізично, психічно, розумово і сексуально згідно з нормою.
Приблизно в той же час подібне явище було виявлено в Іраку під час набору рекрутів до армії. Рівень цинку в крові новобранців був надзвичайно низький.
У 1968 р. на конференції Американського товариства з питань прогресу в науці було проголошено: «Так як недолік цинку в організмі людини чинить негативний вплив на його здоров'я, порушує ріст і розвиток людського організму і викликає багато інші хворобливі стани, слід визнати цинк життєво необхідним для людини елементом».
У 1973 р. на науковому симпозіумі, присвяченому мікроелементів та їх впливу на обмін речовин у людини і тварин, що проводився кожні 4 роки в США, було представлено понад 2 тис. опублікованих праць на тему про цинку. Вже в 1977 р. їх було вдвічі більше, ніж за попередні 10 років, і в 3 рази більше, ніж за попередні 20 років. Ми обмежимося тут розглядом лише найбільш важливих праць про цинку. Наводимо їх у хронологічному порядку.
