Зона комфорту - найбільш сприятливе поєднання температури, вологості, швидкості руху повітря і впливу променистого тепла, обумовлює оптимальний стан і гарне самопочуття людини. В цих умовах тепловий обмін відбувається нормально, не виділяється піт, температура тіла знаходиться в межах норми. Так як всі перераховані вище метеорологічні фактори впливають на теплообмін між організмом і зовнішнім середовищем, необхідно враховувати їх комплексний вплив. Для більшості людей, що знаходяться в стані спокою або виконують легку фізичну роботу, найбільш сприятливими умовами є: температура повітря в приміщенні взимку від 18 до 22°, влітку від 23 до 25°, швидкість руху повітря взимку близько 0,15 м1сек і влітку 0,2-0,4 м/сек. Відносна вологість повітря 40-60%. Температурні межі зони комфорту внаслідок підвищення теплоутворення в організмі зсуваються вниз відповідно ступеня тяжкості фізичної роботи, виконуваної людиною. При збільшенні швидкості руху повітря до 1,5 м/сек температурна межа зони комфорту підвищується до 26°, а при швидкості руху повітря 3 м/с до 28°. Швидкості руху повітря, що перевищують 3 м/с, не забезпечують комфорту. Для створення сприятливих умов мікроклімату (див.) необхідно, щоб температура внутрішніх поверхонь огороджень приміщень (стіни, перекриття) не була нижче температури повітря більш ніж на 4-6°. При більшій різниці температур зростають втрати тепла випромінюванням в зовнішнє середовище і виникає відчуття мерзлякуватості. У визначенні зони комфорту слід враховувати вплив на організм променистого тепла (прямі сонячні промені, нагріті поверхні опалювальних приладів, огорож приміщень тощо). В цих умовах температурні межі зони комфорту знижуються.
Зони комфорту не можуть бути однаковими для різних місцевостей: вони залежать від клімату, пори року, ступеня пристосованості організму, характеру роботи, одягу і т. п.
