Клімат гірських місцевостей відрізняється від клімату рівнин зниженим атмосферним тиском, більш інтенсивною сонячною радіацією, багатою ультрафіолетовим випромінюванням, значною іонізацією, чистотою і низькою температурою повітря (див. Клімат).
Найважливішим фактором, що впливає на організм в умовах високогір'я, є зниження концентрації O2 повітря і барометричного тиску (приблизно на 35 мм рт. ст. на кожні 400-500 м підйому), що створює гіпоксемію і гіпоксію тканин.
Вплив на організм змін барометричного тиску складається в основному з двох компонентів; а) впливу зниженого насичення киснем артеріальної крові, б) впливу змін барометричного тиску на рецептори стінок замкнутих порожнин тіла (плевральна, черевна) і порожнистих органів людини (шлунок, кишечник, сечовий міхур).
Вже на малих висотах (від 200 до 800 м над ур. м.) при підйомі в гори відзначається зменшення парціального тиску кисню і вуглекислоти в альвеолярному повітрі.
Слабке подразнення дихального центру викликає чітко виражену гіпервентиляцію легенів і відповідне посилення кровообігу.
Середні висоти (від 800 до 1800 м над ур. м.) пред'являють підвищені вимоги до систем дихання і кровообігу, зростає легенева вентиляція і хвилинний об'єм серця. Роздратування кровотворного апарату призводить до посилення еритропоезу і збільшення вмісту гемоглобіну. Цей зсув особливо характерний для Північного Кавказу, Альпійського гірського хребта. У горах Тянь-Шаню, почасти в південноамериканських Андах кровотворні зрушення виражені значно менше. Обмін речовин, що характеризує кисневий запас організму, не зазнає значних змін. В горах Західної Європи і Кавказу відзначається деяке підвищення обміну речовин, у горах Середньої Азії на малих і середніх висотах обмін речовин часто виявляється зниженим (А. Д. Слонім). Різний вплив високогір'я в різних гірських системах слід, мабуть, віднести за рахунок особливостей географічного положення, місцевих геохімічних та радіоактивних факторів.
На великих висотах нерідко виникає синдром, відомий під назвою гірської хвороби (див. Висотна хвороба). При підйомі в гори явища гірської хвороби розвиваються індивідуально - в залежності від стану організму і його адаптаційних здібностей. Великий вплив робить швидкість підйому і висота над рівнем моря. Після пасивного підйому (в автомобілі, по канатній дорозі тощо) гірська хвороба помітно проявляється, зазвичай, з другого, іноді з третього дня.
З настанням адаптації (див. Адаптація до висоти) симптоми гірської хвороби зазвичай проходять до 7-12-го дня. У Людей похилого віку і при зниженій адаптації до кисневого голодування ці розлади можуть проявлятися, починаючи з висоти близько 1000 м над ур. м., порушенням кровообігу і дихання, частішанням пульсу і підвищенням кров'яного тиску.
За спостереженнями на висоті 3000-4000 м і вище (Н. В. Сиротинін) відзначається наростання змін вищої нервової діяльності, раннє і постійне порушення психомоторики, явища серцевої декомпенсації (набряки ніг тощо), схильність до кровотеч, особливо з слизових оболонок верхніх дихальних шляхів. Перебування в умовах високогір'я знижує репаративні процеси (рани заживають повільно).
У горян і людей, акклиматизировавшихся до гірського клімату, виявлені (в залежності від природних умов різних гірських районів) місцеві відхилення фізіологічних функцій. С. М. Міррахімов, обстежив в районі озера Іссик-Куль (1610-1750 м над ур. м.) велике число аборигенів і акклиматизировавшихся сторонніх людей, виявив майже в половині випадків тенденцію до уражень пульсу. Те ж явище зазначив П. П. Редліх в Киргизії на висоті 2200-2500 м над ур. м.
Максимальне, мінімальне та середнє артеріальний тиск у більшості досліджених виявилося в межах норми. У частині гірських жителів відзначена тенденція до зниження максимального артеріального тиску (нижче 110 мм). Венозний тиск іноді підвищується, але частіше не виходить за межі норми. Пульсовий тиск - 30-50 мм. Швидкість кровотоку здебільшого сповільнюється.
Граничний вплив на організм надає перебування на високогір'ї Антарктиди в районі холодового полюса світу і південного геомагнітного полюса (станція «Восток»), де у «найгарячіший» літній день температура повітря не перевищує -25° і одного разу було зареєстровано -87,4° взимку. В цих виняткових умовах спостерігалася крайня слабкість, задишка в спокої, що посилюється при найменшій фізичній напрузі, кардіалгія, головні болі, часто нудота, блювання, кишкові дискинезії, носові кровотечі.
Для профілактики гірської хвороби при сходженні на великі висоти застосовується кисень. Мешканці гірських районів користуються кислими фруктами і збудливими засобами. Рекомендується застосування аскорбінової кислоти і вітаміну B1 з глюкозою. Н. Н. Сиротинін з успіхом застосовував але час високогірної експедиції на Ельбрус кислу суміш лимонної кислоти (15,0) і цукрового сиропу (200,0) з додаванням аскорбінової кислоти. Іншими авторами рекомендуються фосфорнокислий натрій, суміш люміналу з кофеїном.
