Допоміжним методом психотерапії в рамках описуваної програми є аутогенне тренування (AT). Будучи широко поширеною психотерапевтичної методики в клініці алкоголізму вона застосовується досі недостатньо. Нами виділено дві основні задачі аутогенного тренування. Перша з них - це зниження афективної напруги у хворих алкоголізмом за рахунок навчання їх досягнення станів м'язової і психічної релаксації, які є реципрокными по відношенню до тривоги і напруги (Sobell, Sobell, 1973). Друга задача орієнтована на профілактику рецидивів алкоголізму і здійснюється завдяки навчанню хворих контролювання психовегетативних проявів емоційного стресу в повсякденному житті.
Курс аутогенного тренування в клініці зазвичай складається з 12-15 занять, що проводяться за програмою, запропонованої А. Р. Пановим та ін [1973] та модифікованою нами спільно з А. М. Красильниковым для хворих на алкоголізм. Заняття відбуваються у групах по 10-15 осіб: у них не включаються хворі з вираженими дісфорійними і депресивними афективними розладами, а також особи, що не мають установки на лікування даним методом.
Попередні результати, отримані при використанні аутогенного тренування в процесі реабілітації хворих на алкоголізм, дозволяють говорити про його високу ефективність для корекції дистимических і тривожно-депресивних розладів, помітного зниження нервово-психічного напруження. Проте нестійкість мотивів, властива хворим на алкоголізм, у більшості випадків призводить до припинення хворими самостійних занять аутогенним тренуванням незабаром після виписки з клініки, що виключає можливість отримання достатньо достовірних даних про підсумкову ефективності аутотренінгу.
Проблема ефективності психотерапії при алкоголізмі є однією з найбільш важких. Так само, як і лікування в цілому, ефективність психотерапії оцінюється не тільки за показниками тривалості та якості ремісії, але й інших, в першу чергу, соціально-психологічним та особистісним, параметрами. Протягом ряду років проводилися катамнестичне дослідження хворих, що проходили психотерапію. Було встановлено, що в порівнянні з контрольними групами хворих, що не приймали участі в різних формах психотерапії, у значної частини з них спостерігалося утримання від алкоголю більше року в поєднанні з нормалізацією емоційного стану та соціально-психологічного статусу. При цьому найбільш високі показники відзначалися у хворих, які, поряд з індивідуальною і груповою психотерапією, брали участь у сімейній психотерапії. За допомогою експериментально-психологічних методів (Цыцарев, Мейроян, 1981; Цыцарев, 1982) було показано, що, незважаючи на об'єктивні і психологічні труднощі тверезого життя, у хворих, які пройшли курс групової і сімейної психотерапії, показники, що відображають афективний стан (тривога, депресія), активність, самоконтроль, самооцінку та ін., стабілізувалися і не були схильні до значних коливань, властивих хворим на алкоголізм.
