В подальшому клінічна психіатрія збагачувалася новими фактами і спостереженнями. Особлива увага приділялася опису та відмінності різних симптомів і синдромів психічних хвороб, встановлювалися загальні (общепсихопатологические) закономірності в динаміці психічних розладів. Особливий внесок у розвиток клінічної психіатрії внесли радянські вчені. В. П. Осиповим багато було зроблено для розробки загальної психопатології клініки психічних захворювань. П. Б. Ганнушкиным були не тільки докладно описані різні варіанти психопатії, але детально висвітлені особливості їх динаміки. Їм були сформульовані чіткі критерії оцінки психопатій, визначили їх особливості серед інших психічних розладів. В подальшому проблеми прикордонної психіатрії отримали
подальший розвиток у працях В. О. Кербікова та його учнів. О. В. Кербиковым була показана роль зовнішніх чинників (зокрема, особливостей виховання дитини, підлітка) у формуванні психопатичного розвитку особистості (крайові психопатії). На основі узагальнення та аналізу досвіду громадянської і особливо Великої Вітчизняної воєн були надані грунтовні клінічні опису різних форм екзогенних психозів (Ст. А. Горовий-Шалтан, В. П. Осипов, С. М. Давиденков, Н. Н. Тимофєєв та ін). Було показано відсутність межі між психопатологічними проявами, властивими екзогенних та ендогенних психозів. При хронічно поточних соматичних, інфекційних захворюваннях відмічено появу афективних і маячних психопатологічних проявів, властивих таким захворюванням, як маніакально-депресивний психоз і шизофренія. Спеціальні дослідження психічного стану соматичних хворих призвели до створення в психіатрії напряму, що отримав назву соматопсихиатрии (Ст. А. Гіляровський). Розроблені особливості клініки та прогнозу психічних захворювань, що виникають в дитячому віці, чим було покладено початок новій галузі загальної психіатрії - дитячої психіатрії (Р. Е. Сухарева, Тощо Симеон, Н. Н. Озерецкий).
Слід відзначити, що в розробці теоретичних і практичних проблем клінічної психіатрії радянські психіатри не обмежувалися застосуванням тільки клінічного методу. Клінічні дослідження застосовувалися в поєднанні з іншими методичними підходами, що дозволяло створити нові перспективні напрямки у вивченні психічної патології. Особливе місце займають дослідження Е. А. Попова щодо застосування деяких нейротропних засобів з метою оцінки їх впливу на психопатологічні прояви у хворих. Ці дослідження поклали початок використання психотропних засобів як важливого інструменту аналізу клініки психічних захворювань. О. В. Кербиков зробив спробу математичного моделювання (на рівні синдромів) структури різних психічних захворювань.
Радянськими психіатрами проблеми клінічної психіатрії розробляються на основі нозологічного принципу, який стверджує наявність у психіатрії окремих, самостійних захворювань, як це має місце і в інших медичних дисциплінах. Крім того, у сучасній психіатрії отримала подальший розвиток ідея про динаміці хвороби (А. В. Снєжнєвський із співр.), висунута основоположником вітчизняної психіатрії С. С. Корсаковим. Динамічний підхід у вивченні психічних захворювань дозволив описати широкий спектр синдромів, виявлені в процесі розвитку психічних захворювань. На основі цього були складені глосарії синдромів з докладним описом їх симптоматики.
