Не треба нічого обіцяти дітям і не треба вимагати обіцянок від них. Коли батькам доводиться підкріплювати обіцянками свої слова, щоб підкреслити їх важливість, це рівноцінно визнанню того, що все сказане ними без обіцянки нічого не варто. Обіцянки народжують у дітей нездійсненні надії, що в свою чергу може призвести до сильних розчарувань. (4).
Або, наприклад, такий випадок:
- Якщо закінчиш рік на 4 і 5, то так і бути, візьму тебе з собою в Прибалтику.
Розшифровується це «заохочення» так: «Я люблю тебе нг за те, що ти моя дитина, а тільки за те, що ти можеш добре вчитися. У разі хоча б однієї трійки мені не було за що любити тебе, і я відмовляюся від тебе і їду один в обожнюваний тобою Таллінн». Від таких думок у емоційних дітей може статися депресія або дещо гірше (див. главу «Карати чи ні за погані оцінки?»).
Чи Ви з цим не згодні?
