Діагноз травматичного шоку ставиться на підставі клінічних проявів. При кожній важкій травмі необхідно пам'ятати про можливість шоку. Дуже важливо якомога раніше отримати вихідні об'єктивні дані, що характеризують стан хворого,- рівень артеріального і венозного тиску, частоту і характер пульсу, рефлекторну діяльність, рівень гемоглобіну крові, гематокрит, наявність і особливості сечі. Динаміка цих показників при повторних дослідженнях дозволяє судити про перебіг шоку, ефективності лікувальних заходів і т. д.
Як правило, при великих пошкодженнях важко при першому огляді скласти точне уявлення про їхній характер, тому протишокові заходи повинні поєднуватися з діагностичними. Велике значення має обережне застосування рентгенологічного обстеження, що дозволяє більш точно виявити особливості ушкоджень (дослідження скелета, сечовивідних шляхів, виявлення рідини і газу в грудній і черевній порожнинах і т. д.).
Необхідно диференціювати шок від подібних з ним за деякими клінічними проявами патологічних станів - інтоксикації в результаті швидко розвивається інфекції в рані, жирової емболії, загальномозкових розладів при черепно-мозковій травмі, внутрішнього (порожнинного) кровотечі. У неясних випадках при підозрі на ушкодження внутрішніх органів необхідно вдаватися до діагностичної лапаротомії, показанням до якої служить безуспішність протишокової терапії.
Труднощі в діагностиці можуть виникати при поєднанні ушкодження з черепно-мозковою травмою, при якій збуджений стан потерпілого іноді симулює еректильну фазу шоку. Найбільш важко диференціювати важкі загальномозкові розлади з втратою свідомості, порушенням дихання від шоку четвертого ступеня. Закрита черепно-мозкова травма ускладнюється шоком нечасто, відкрита ж, особливо проникаюче вогнепальне поранення черепа, може викликати травматичний шок з втратою свідомості. Діагноз у цих випадках грунтується на змінах артеріального тиску і на показниках згущення крові. Травматичний шок необхідно диференціювати з синдромом стиснення, тобто травматичним токсикозом. При цьому враховують особливості пошкодження, відсутність інтенсивних болів в анамнезі і пізніше розвиток шокових явищ.
Для так званого спінального шоку, що супроводжує важкі ушкодження хребців і спинного мозку з тетрапарезом або з тетраплегією, характерна відсутність важких ступенів, що пов'язано, мабуть, з втратою больової чутливості на периферії.
При так званому плевропульмональном шоці, що супроводжує ушкодження грудної клітини з відкритим пневмотораксом, яскраво виражені розлади дихання, а ціаноз, виразно помітний, може з'являтися вже при другій і навіть першого ступеня.
