Электроэнцефалографию при психічних захворюваннях використовують в діагностичних цілях і для вирішення питань патогенезу різних захворювань, механізму дії фармакологічних препаратів і т.п. Будучи одним з методів дослідження хворих, електроенцефалографія в психіатричній клініці не дає сама по собі підстав для нозологічної діагностики.
Діагноз може бути встановлений лише в результаті всебічного, насамперед клінічного дослідження хворого. Особливо велика питома вага електроенцефалографії у всьому комплексі діагностичних обстежень при вирішенні питання про наявність та локалізації осередку органічного ураження мозку, при необхідності виявлення і кваліфікації функціонального стану мозку хворого (наприклад, стану судомної готовності при епілепсії різного походження) і спостереження за динамікою цього стану, ефективністю лікування.
Користь від електроенцефалографічного дослідження великою мірою залежить від чіткого формулювання питання, що виникає при аналізі клінічної картини, заради дозволу якого хворого направляють на це дослідження. Від характеру питання залежить вибір адекватного варіанту дослідження. Якщо основним є завдання топічної діагностики, доцільно використовувати велику кількість відведень (зокрема, электроэнцефалоскопию) та їх комбінації, іноді застосувати базальний носоглотковий електрод. Якщо вирішується питання про епілептичної або неепілептичної природі припадків, доцільно визначення зміни електричної активності мозку під впливом яскравих світлових мигтіння, гіпервентиляції, дослідження взаємодії аналізаторів. Для виявлення функціональних змін мозку корисно простежити, як змінюється електрична активність під впливом світлових і звукових подразників, емоційно значущих подразників, різних видів розумової діяльності.
