Діагноз гострого ентериту (ентероколіту) не представляє утруднень (див. вище - Клінічна картина). У діагностиці хронічних ентеритів (ентероколітів) важливе місце займають такі методи дослідження, як зондування кишечника, біопсія слизової оболонки тонкої кишки, дослідження за допомогою радіоізотопів і радиокапсулы, визначення всмоктування в тонкій кишці жирів, білків і вуглеводів. Зондування кишечника дає можливість досліджувати кишковий сік з різних відділів тонкої кишки і вивчити ферментативну активність його, встановити наявність слущенного епітелію, запального детриту, швидкість дифузії і осмосу через тонку кишку тих чи інших речовин. З діагностичною метою в останні роки застосовують біопсійний зонд, який дає можливість виявити морфологічні зміни в кишках за допомогою гістологічних і гістохімічних досліджень. Визначають і всмоктування солей кальцію в кишечнику, для чого вводять всередину 10 мл 10% розчину хлористого кальцію і визначають його рівень в крові щогодини протягом 4 год. Попередньо визначають кількість хлористого кальцію в крові натщесерце. При хронічних ентеритах і ентероколітах всмоктування кальцію різко порушене. Всмоктувальної функцію тонкої кишки визначають і йодної навантаженням, в тому числі J131. Розчин йоду вводять всередину. Всмоктуючись у кишечнику, він швидко з'являється в слині та сечі: у здорових людей приблизно через 10 хвилин, а у хворих ентеритом (ентероколітом) - через 15-20 хв. J131 вводять через дуоденальний зонд в тонку кишку і за допомогою лічильника визначають час його надходження в щитовидну залозу. Запізнення надходження йоду в щитовидну залозу (в нормі через 3-8 хв) свідчить про порушення всмоктуючої функції кишечника. Визначення всмоктування жиру: хворому натще дають 2 мл прованського масла, що містить 0,04 г йоду, і визначають протягом 24 год. флюорометрическим способом кількість виділеного з сечею йоду. Можна застосувати й пробну навантаження радіоактивним триолеат-гліцерином. Після прийому всередину 10 мккюри триолеат-гліцерину, міченого J131, виділене з калом кількість його у здорової людини не перевищує 6,8% від прийнятої дози (М. А. Виноградова). Про стеатореї говорять у тих випадках, коли виділення радіоактивного жиру з калом перевищує зазначену величину.
Всмоктування олеїнової кислоти залежить виключно від функціонального стану стінки тонкої кишки. Після прийому 10 мккюри олеїнової кислоти, меченной J131, здорова людина виділяє з калом не більше 6% прийнятої дози. Дослідження хворого послідовним застосуванням навантажень радіоактивним нейтральним жиром і радіоактивного олеїнової кислотою дозволяє не тільки встановити наявність стеатореї, але й відповісти на питання, чи виникла вона внаслідок ураження всмоктуючої функції кишечника або недостатнього перетравлення їжі, обумовленого ураженням інших органів шлунково-кишкового тракту.
Всмоктування ксилози, так само як і всмоктування олеїнової кислоти, залежить лише від функціонального стану слизової оболонки тонкої кишки. Результати цієї проби дають можливість відрізнити порушення всмоктування, що виникає внаслідок ураження слизової оболонки тонкої кишки, порушення всмоктування, обумовленого ураженням підшлункової залози. Проба на всмоктування глюкози з кишечнику є досить поширеною. Хоча клініка і накопичила великий досвід тлумачення результатів цієї проби, все ж вона не має самостійної діагностичної цінності. Застосовують пробу з галактозою. Воккус (Н. Bockus) вважає, що плоска цукрова крива після прийому глюкози, галактози всередину і нормальна крива після внутрішньовенного введення глюкози свідчать про порушенні всмоктування в тонкій кишці.
Рентгенологічне дослідження мало допомагає діагнозу, так як рельєф слизової оболонки тонкої кишки в нормальних умовах відрізняється поліморфізмом і мінливістю. Крім того, швидке проходження барію по тонкій кишці є серйозною перешкодою для виявлення патології. Рентгенологічне дослідження тонкої кишки проводять за допомогою невеликої кількості водної суспензії барію. Протягом проходження контрастної речовини по тонкій кишці до надходження його в сліпу кишку кожні 30 хв. роблять рентгенограми. При ентериті (ентероколіті) спостерігається розширення тонкої кишки, значне потовщення складок слизової оболонки, петлі кишки місцями атоничны, іноді спастично скорочені.
Диференціальний діагноз проводять між ентеритом (ентероколітом) та коліт. При ентеритах (ентероколітах) всі зміни локалізовані в мезогастриуме, при колітах - в клубової області. При гострих колітах стілець частіше, ніж при гострих ентеритах, крім того, спостерігаються тенезми, проноси, що чергуються із запорами, відзначається відчуття неповного випорожнення кишечника. В кале велику кількість слизу, розташованої на поверхні, лейкоцитів. Болі, здуття кишечника при ентеритах локалізуються навколо пупка, при колітах - у нижній половині живота. Найбільш надійними ознаками хронічного ентериту (ентероколіту), що дозволяють віддиференціювати його від коліту, є: порушення загального самопочуття, слабкість, зниження працездатності, прогресуюче падіння ваги, незважаючи на повноцінне харчування, вітамінна недостатність, гіпотонія, гіпопротеїнемія з набряками, анемія, гіпокальціємія.
Гострий ентерит (ентероколіт) слід диференціювати з проривної виразкою шлунка або дванадцятипалої кишки та з гострою непрохідністю кишечника. Гострий ентерит (ентероколіт) слід диференціювати також з ботулізмом, що протікає з бульбарними явищами, розширенням зіниць, офтальмоплегией, захриплістю голосу, глухотою. Диференціальний діагноз слід проводити з отруєнням миш'яком, грибами, апендицитом (при останньому болі локалізуються в правій илео-цекальной області).
Прогноз. Як правило, легкі випадки, а також форми середньої тяжкості гострого ентериту (ентероколіту) закінчуються повним одужанням. Однак повторні ентерити (ентероколіти) можуть призвести до білкової і вітамінної недостатності організму.
Прогноз хронічного ентериту (ентероколіту) не завжди сприятливий. Тривале порушення процесів всмоктування в кишечнику та розлад обміну речовин можуть призвести к загальному виснаженню організму, гіпо - і полиавитаминозу.
