Вивчення роль нирок в регуляції сталості внутрішнього середовища організму. Серед методів функціональної діагностики нирок великого значення набули дослідження кислотно-лужних зрушень і мінеральних порушень. У цьому відношенні представляє інтерес визначення змісту різних електролітів у крові та величини їх екскреції з сечею; особливо важливими є дослідження, що стосуються Na, К і Ca.
При захворюваннях нирок, що супроводжуються набряками, спостерігається значна затримка виділення натрію при посиленій втрати з сечею калію. При нирковій недостатності відбуваються суттєві порушення у виділенні, так і в змісті цих елементів у крові, і якщо для гострої ниркової недостатності особливо характерна гіперкаліємія, то при хронічній нерідко спостерігається і гіпокаліємія. Остання при цьому часто поєднується і з гіпонатріємією, гипохлоремией і гіпокальціємією, що обумовлено не тільки экстраренальными втратами (блювання, проноси), але і зниженням ниркової реабсорбції. У нормі В середньому вміст Na в крові дорівнює 325 мг%, або 142 мекв/л; До - 20 мг%, або 5 мекв/л; Са - 10 мг%, або 5 мекв/л; Cl - 365 мг%, або 103 мекв/л.
Порушення функції нирок щодо регуляції кислотно-лужної рівноваги може бути виявлено за допомогою визначення вмісту аміаку в сечі; визначення титрованої кислотності, дослідження загального виділення Н-іонів; визначення органічних кислот і дослідження резервної лужності крові.
Одержувані при цьому відхилення (нирковий ацидоз) можуть вказувати на порушення функції саме дистального відділу ниркових канальців і тому особливо часто спостерігаються при хронічному пієлонефриті (підвищення кислотності сечі і зменшення вмісту аміаку). Найбільш виражені зрушення кислотно-лужної рівноваги спостерігаються при нирковій недостатності (уремія) і виражаються вже значним підвищенням лужних резервів крові.
