Лікування і профілактика. Лікування хронічних ентеритів з наявністю виражених патогістологічних змін в слизовій оболонці тонкої кишки у фазі загострення захворювання повинне проводитися в стаціонарі.
Одним з основних принципів лікування хронічних ентеритів є розвантаження ураженого органу. Це досягається відповідним лікувальним харчуванням. Поряд з цим останнім переслідує також мету відновлення порушеного обміну і введення достатньої кількості енергетичних речовин. У зв'язку з цим основним завданням лікувального харчування є введення достатньої кількості білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей і вітамінів і, що особливо важливо, їх досягнення максимального засвоєння і всмоктування. Останнє досягається дотриманням трьох умов: режимом харчування, зменшенням моторної діяльності тонкої кишки і введенням харчових продуктів, що вимагають мінімальної обробки в тонкій кишці.
Режим харчування передбачає у виражених випадках дробове введення їжі 6-7 разів на день. У менш важких хворих частота прийому їжі може бути скорочена до 4-5 разів з рівними інтервалами між ними.
З метою зменшення моторної функції тонкої кишки і відповідного збільшення часу контакту (інкубації) харчових продуктів з ферментами їжа дається в гарячому вигляді, протерта, за винятком грубої рослинної клітковини, чорного хліба, газованих напоїв, прісного молока. Кулінарна обробка їжі повинна переслідувати ціль найбільш легкого її засвоєння в тонкій кишці. Це досягається призначенням слизових супів, добре провареного м'яса (яловичина, телятина, курка, нежирні сорти риби), бульйонів, желе, киселів, яєць некруто.
При виражених загостреннях і ще досить задовільному харчуванні хворого допустимо з метою максимального розвантаження тонкої кишки призначення на короткий термін дієти зі значним обмеженням їжі («голодні дні»). Лікування голодом може проводитися не більше 2-4 днів з введенням всередину 5% розчину глюкози, яка не потребує перед всмоктуванням в гідролізі, і парентеральним введенням білкових гідролізатів (амінопептід, амінокровін), а також вітамінів. Надалі поступово треба переходити на повноцінну за складом дієти. Найкращою з запропонованих дієт для хворих хронічним ентеритом слід вважати запропоновану в Інституті харчування АМН СРСР так звану «энтеральную» дієту (Е. А. Беюл, 1965). Вона містить 130-150 г білка, 100-110 г жиру і 300-400 г вуглеводів при загальній калорійності 4000-4500 ккал. Додатково вводяться вітаміни (соки) і достатню кількість мінеральних солей.
При призначенні лікувального харчування слід пам'ятати про можливу індивідуальну інтолерантності до окремих харчових продуктів. Під цим слід розуміти поява у хворого ряду симптомів (переважно суб'єктивних), безпосередньо пов'язаних з прийомом тих чи інших харчових речовин. Їжа в подібних випадках не є причиною виникнення захворювання та в більшості випадків навіть не погіршує стан хворого за даними об'єктивного дослідження, але на короткий термін викликає ряд неприємних симптомів. Усунення відповідних харчових речовин призводить до ліквідації тих симптомів, які пов'язані з їх прийомом, але це не дає підстави вважати, що цим буде досягнуто значне поліпшення в стані хворого. Непереносимість окремих видів харчових продуктів може спостерігатися і у практично здорових людей. У цих випадках судження про неї виноситься на підставі суб'єктивного враження хворого про «шкідливість» для нього того чи іншого продукту. Не виключено, що часто така непереносимість є уявною, зумовленої певною психологічною налаштованістю. Остання може бути пов'язана з колишнім раніше травним захворюванням, коли після прийому будь-якої їжі спостерігалися неприємні відчуття, з рекомендацією певної дієти лікарем і, нарешті, зі знайомством з літературою, де описується шкоду певних видів їжі при захворюваннях, одним з яких, на думку хворого, він страждає. Описувана інтолерантність до деяких видів їжі спостерігається не тільки при загостренні хронічного ентериту, але і у фазі ремісії або неповної ремісії цього захворювання, часто до розвитку захворювання. Непереносимість певних харчових речовин у цих випадках після розвитку хронічного ентериту стає більш вираженою, і нерідко виникнення загострення хронічного ентериту вдається зв'язати з прийомом тієї або іншої їжі, яка не переносилася хворим. При з'ясуванні на підставі анамнезу інтолерантності до певних видів харчових продуктів останні слід виключити з дієти хворого хронічним ентеритом. Цим досягається поліпшення в стані хворого за рахунок зникнення або зменшення вираженості ряду симптомів. Найбільш часто спостерігається непереносимість до капусти, стручковим рослинам, приправ (гострим), цибулі, молока (прісної), сиру, томатах, яйцях.
Медикаментозна терапія грає при лікуванні хронічних ентеритів істотну роль. Її особливістю є те, що медикаменти, що застосовуються всередину, приходять в безпосередній контакт з хворим органом (слизовою оболонкою).
Основним принципом терапії хронічних ентеритів є вплив (стимуляція) на процеси регенерації слизової оболонки тонкої кишки. З цією метою призначаються стероїдні гормони. Їх рекомендується призначати за принципом «дуги»: починати з невеликих доз - 10-15 мг преднізолону на добу (по 0,005 три рази в день), а потім через 4-5 днів при відсутності достатнього ефекту підвищити дозу на 0,005 (додатковий прийом вранці) і далі з такими ж інтервалами (4-5 днів) підвищувати дозу до 35-40 мг на добу до досягнення оптимального ефекту. Зниження дози стероїдних гормонів повинно проводитися поступово (на 2,5 мг щотижня). При досягненні дози в 10-7,5 мг слід зупинитися і продовжувати лікування ще 3-4 місяці. У більш легких випадках може бути з цією ж метою призначений метацил (по 0,5 три рази в день до їди, з подальшим підвищенням через 7-10 днів дозування до 0,75 - 1,0 на прийом протягом 1-IV2 місяців). Зазначені препарати доцільно комбінувати з парентеральним введенням вітамінів групи В і аскорбінової кислоти. При виражених проносах на початку курсу лікування може бути рекомендовано призначення сульфаніламідних препаратів (етазол по 1,0 4 рази на день протягом 5 - 7 днів поспіль), а також деякі медикаменти, які мають в'яжучу і знижують моторну функцію тонкої кишки. З останніх можна рекомендувати наступний пропис:
Rp.:Tannalbini 0,3
Bismuthi subnitrici 0,5
М. f. pulv.
З рослинних препаратів можна призначати «терпкий чай», що складається з суміші плодів черемхи (3 частини) і ягід чорниці (2 частини). Дві столові ложки вказаної суміші заварити двома склянками окропу, кип'ятити 20 хвилин, процідити і приймати 3 рази на день по 1/4-1/2 склянки (50-100 мл). При явних ознаках різко підвищеної моторної діяльності тонкої кишки (рентгенівське підтвердження) може бути рекомендована настоянка опію 3 рази в день по 4-6 крапель. Препарати опію не слід давати тривалий термін (не більше 7-10 днів).
Застосування антибіотиків при лікуванні хронічного ентериту не показано.
Значна втрата ваги у хворих, пов'язана з відсутністю засвоєння харчових речовин, диктує необхідність застосування парентерального білкового харчування у вигляді дрібних гемотрансфузій (по 100 мл 2 рази в тиждень 6-8 разів), білкових гідролізатів (по 250 мл внутрішньовенно або підшкірно через день, а у важких випадках щодня), внутрішньовенне крапельне введення 5% розчину глюкози по 200-300 мл. При наявності анемії показані препарати заліза, великі дози вітаміну В12, фолієва кислота.
