Лікування і профілактика. При супутніх хронічних дуоденітах необхідно в першу чергу проводити лікування основного захворювання (хронічного панкреатиту, гепатиту, холециститу та ін.). Терапія первинного дуоденіту спрямована на скорочення фази загострення захворювання. Лікування може бути проведено амбулаторно, при вираженій клінічній картині бажано стаціонарне лікування. Має значення режим хворого (наявність вираженого больового симптому говорить про необхідності постільного режиму протягом 10-15 днів). Суттєвим є дотримання на час загострення захворювання (наявність клінічних симптомів) дієти. Показано зниження в добовому раціоні кількості вуглеводів (до 400 г на добу), підвищення вмісту білків (до 120-130 г в добу) і меншою мірою-жирів. Додатково необхідна С-вітамінізація (фруктові соки). При складанні меню необхідно враховувати можливість відповідної кулінарної обробки, що передбачає щадіння слизових оболонок і дванадцятипалої кишки. Харчування повинно бути не рідше 4 разів на день. Як випливає зі сказаного, дієта, що призначається хворим із загостренням хронічного первинного дуоденіту, відповідає такий при виразковій хворобі з локалізацією виразки в дванадцятипалій кишці. Докладний перелік страв, які рекомендовані при ній, наводиться в розділі «Виразкова хвороба».
Медикаментозне лікування загострення хронічного дуоденіту повинно проводитися у таких трьох напрямках:
1. Призначення засобів, що сприяють поліпшенню трофічних процесів у слизовій оболонці.
2. Застосування нейротропних засобів, що нормалізують секреторну функцію шлунка і моторну функцію воротаря і дванадцятипалої кишки.
3. Місцевий вплив на слизові оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки.
До засобів, що сприяють поліпшенню трофічних процесів, відносяться білкові гідролізати (амінопептід, амінокровін, гидролизин) в комбінації з нероболом і ретаболілом, екстракт алое (ін'єкції), сироватка Ст. Філатова та інші біостимулятори. Доцільно застосування вітамінів (парентерально) групи В у комбінації з аскорбіновою кислотою. У літніх людей вітаміни можна поєднувати з внутрішньом'язовим введенням 2% розчину новокаїну (по 2-5 мл) та нікотинової кислоти (у вигляді 1 % розчину по 0,5-1,5 мл у зростаючій дозі). Вибір з перерахованих засобів залежить від віку хворого, тривалості захворювання та вираженості загострення. У молодому віці, при відносно короткому анамнезі і виражених клінічних симптомах загострення можна рекомендувати застосування білкових гідролізатів (по 250 мл внутрішньовенно або підшкірно, краплинно 2 рази на тиждень 4-6 разів) у комбінації з нероболом. У менш важких варіантах можна обмежитися ін'єкціями алое. При наявності клімактеричного синдрому доцільніше призначення 2% розчину новокаїну з 1% розчином нікотинової кислоти (у зростаючих дозуваннях). При призначенні зазначених коштів слід враховувати характер супутніх хронічного дуоденіту захворювань (там, де вони є).
З нейротропних засобів при загостреннях хронічних дуоденитов доцільно застосування атропіну, метацин (всередину або парентерально), а також ганглерона і особливо кватерона. Останні мають як периферичним (атропіноподібною), так і гангліоблокірующімдією. Вони майже не володіють побічними діями і добре переносяться хворими. Кватерон може застосовуватися всередину по 30-60 мг в порошках або у вигляді 0,2% розчину (по одній або дві столові ложки) 3-4 рази на день. Тривалість застосування цих препаратів має бути не менше 20-30 днів незалежно від зникнення клінічних симптомів загострення захворювання.
Третім напрямком є місцевий вплив на слизові оболонки. При вираженому підвищенні секреторної функції шлунка показано застосування антацидних засобів, які складаються з комбінації швидкодіючих засобів, що нейтралізують шлунковий вміст, з такими речовинами, які діють триваліше.
Нижче наводиться рекомендована пропис:
Natrii bicarbonici 0,2
Calcii carbonici 0,1
Magnesii carbonici 0,06
Argilli albae 0,1
Magnesii trisilicici 0,15 M. f. pulv.
Антациди призначають через 0,5-1 годину після їди, а при значному підвищенні показників секреторної функції шлунка у межпищеварительный період і поза зв'язку з прийомом їжі - через кожні 1,5 години. До наведеного вище порошку антацидів доцільно додати 0,5 чайної ложки сухого молока, також зв'язує соляну кислоту і пепсин. Замість сухого молока антацидний порошок можна запивати і 0,5 склянки прісного молока (при гарній його переносимості).
З засобів, що діють безпосередньо на слизову оболонку, можна при хронічних дуоденітах призначати викаир (по 2 таблетки 3 рази на день 8-10 днів, а потім по одній) або вікалін в такому ж дозуванні.
У фазі ремісії хронічного дуоденіту, а в ряді випадків і при неповній ремісії (якщо з початку загострення пройшло не менше 2 місяців) показано курортне лікування (на шлунково-кишкових курортах) із застосуванням всередину мінеральних вод, грязелікування, мінеральних ванн.
Хворі з первинним хронічним дуоденитом повинні перебувати під диспансерним наглядом з періодичним (раз на півроку) рентгенологічним обстеженням (можливість розвитку виразкової хвороби).
З профілактичною метою (попередження рецидивів) слід 2 рази на рік (навесні і восени) проводити курси (за 10-15 днів) протирецидивного лікування. При них можна обмежуватися тільки призначенням викаира (або вікалін) по одній таблетці 3 рази в день або ж кватерона (по 30 мг 3 рази на день). Має бути приділено увагу регулярного харчування з обмеженням вживання гострих приправ (особливо людям з наявністю у найближчих родичів виразкової хвороби), алкоголю, куріння.
