Найбільш вразливим місцем жінок, хворих на алкоголізм, є питання, пов'язані з виконанням ними традиційних жіночих соціальних ролей: матері, дружини, господині. У більшості з них в цій сфері спостерігається напружений і не завжди усвідомлюваний внутрішній конфлікт. Тому, торкаючись цих проблем, слід виявляти особливу обережність і такт, звертатися до них тоді, коли емоційний контакт з хворою встановлений.
Завдання подолання анозогнозії можна вважати виконаною, якщо у хворого сформувався, по-перше, уявлення про те, що у нього є клінічні ознаки алкоголізму як хвороби, і, по-друге, розуміння того, що повернення до нормального вживання алкоголю неможливо, а єдиною альтернативою зловживання алкоголем є утримання від нього.
Однак навіть при наявності достатньої критики до хвороби завдання можна вважати вирішеною, якщо не сформована усвідомлена установка на тверезість, в основі якої повинна бути адекватна мотивація, створює особистісний сенс утримання від алкоголю. Іншими словами, кожен хворий повинен відповісти на питання: «Навіщо я повинен кинути пити?» Слід пам'ятати також і про маніпуляції (іграх), якими користуються хворі в період лікування. Зокрема, в окремих випадках вкрай небезпечно відкрито вербалізувати істинну мотивацію вживання алкоголю, розкриту в ході психодіагностики. Проблеми, пов'язані з фрустрацією тієї або іншої потреби, можуть зразу ж обернутися проти терапевтичних завдань; хворі оголошують їх нерозв'язними, а отже, і тверезість - недосяжною. Тільки сильна мотивація тверезості може дозволити уникнути подібного кризового розвороту психотерапевтичного процесу.
Потяг до алкоголю може бути ефективно придушене в тому випадку, коли в основі конкуруючої мотивації - значуща для особистості потреба, а на шляху до її задоволення є об'єктивні і суб'єктивні перешкоди, які змушують хворого активно проявити себе в процесі їх подолання, або працюючи над собою, або вирішуючи ту чи іншу життєву проблему. Поставлені у зв'язку з цим перед хворим цілі повинні бути неодмінно реальними і досяжними; на шляху до них хворий повинен випробувати успіх, відчути впевненість у своїх здібностях. Спрямовується психотерапевтом діяльність суб'єкта в соціально та індивідуально значущу напрямках є найбільш надійним способом реабілітації хворого алкоголізмом (Кабанів, 1977) і становить безумовну альтернативу ролі пацієнта як пасивного об'єкта лікування.
Слід пам'ятати про нестійкість мотивів у хворих на алкоголізм. Різноманітні життєві труднощі, що виникають після виписки із стаціонару, афективні порушення та міжособистісні конфлікти можуть негативно і суттєво вплинути на установки на тверезість. У зв'язку з цим особливого значення набувають авторитет психотерапевта, участь у підтримуючої психотерапії, спрямованої на досягнення адекватних змін у способі життя хворих, і реальні успіхи в задоволенні значущих для суб'єкта потреб.
Завдання третього етапу психотерапії входить актуалізація в свідомості хворого проблем, які постануть перед ним після закінчення стаціонарного лікування (або основного курсу лікування в диспансері). Проблеми формулюються таким чином, щоб продемонструвати доцільність продовження психотерапевтичних контактів з лікарем. Крім того, при створенні емоційного контакту між лікарем і хворим існує небезпека появи в цих відносинах надмірної залежності хворого від лікаря: пацієнти вимагають від лікаря відповіді абсолютно на всі питання їх повсякденному житті, незалежно від їх значущості. У зв'язку з цим третій етап психотерапії може супроводжуватися аналізом відносин лікар - хворий, які тут виступають в якості моделі міжособистісних відносин хворих в інших сферах.
Сторінки: 1 2
