Результати успішної профілактики експериментального карієсу зубів, звичайно, відбилися на стані всього організму тварин. Перш за все слід було очікувати нормалізації досліджуваних біохімічних показників у змішаній слині тварин. Так воно і виявилося. Отримані дані послідовно і докладно представлені в табл. 26. Швидкість і обсяг слиновиділення у щурів усіх експериментальних груп були порівняно високими і хоча відрізнялися від норми (3,0 ± 0,14 мл/30 хв), не доходили до таких низьких цифр, як у попередній серії досліджень. Так, якщо у тварин, які не отримували противокариозных впливів у вигляді обробки зубів, цей показник варіював у межах 1,08-1,17 мл)30 хв, то у щурів всіх інших груп обсяг виділеної за 30 хв слини досягав 2,1-2,7 мл Різниця між даними, отриманими у дослідних і контрольних щурів, досить суттєво (Р <0,01).
Що стосується вмісту в слині цукру і редукуючих речовин, то у щурів всіх груп, зуби яких піддавалися обробці противокариозными пастами, концентрація цих речовин була близька до норми. У тварин, яким проводили дворазову обробку зубів пастами (група 4), концентрація цукру і редукуючих речовин знизилася помірно. Між тим одноразова чищення зубів фтористо-фосфатної пастою (група 6) призвела до максимального зниження (7,70 ± 0,41 мг%) цих речовин у слині щурів.
Таким чином, можна вважати, що кратність чищення зубів, хоча і дає відомий ефект, все ж має другорядне значення. Головним, мабуть, є склад паст, і в даному випадку різке зменшення цукру і редукуючих речовин у слині тварин швидше за все пояснюється інгібуючим впливом фторидів в поєднанні з фосфатами.
Концентрація неорганічного фосфору в ротовій рідині тварин експериментальних груп змінювалася незначно (0,27 ± 0,41 мг%) і була близька до нормальної (0,32 ± 0,02 мг%), що характерно для тварин з низькими показниками карієсу зубів.
Вміст кальцію в слині у щурів всіх груп мало відрізнялося. Однак у тварин, зуби яких піддавалися чисткам пастами, концентрація цього елемента в ротовій рідині була дещо меншою, ніж у щурів груп КР і ОР (див. табл. 26). Концентрація магнію в слині щурів також варіювала в незначних межах і суттєво не відрізнялася у тварин різних груп, незалежно від того, обробляли їм зуби пастами чи ні. Співвідношення Р/Са в змішаній слині тварин відображало зміст цих елементів у ротовій рідині. У щурів, які мали низькі показники карієсу зубів, яким чистили зуби противокариозными пастами, співвідношення Р/Са варіював в межах 0,048-0,067, в той час як у контрольних щурів фосфорно-кальцієвий коефіцієнт досягав 0,154-0,157. Відмінність суттєво (Р <0,01).
Різниця у співвідношенні Mg/Ca у слині було незначним. Можна говорити лише про деяке зниження співвідношення Mg/Ca у тварин групи КР (0,42 ± 0,02), однак будь-якого зв'язку з захворюваністю карієсом, а також профілактичними впливами застосовуваних паст не вдалося вловити (див. табл. 26).
Показники «дихання» слини щурів певною мірою залежали від що застосовуються в пастах препаратів. Так, у тварин, що мали високі показники карієсу зубів (групи КР і 5), поглинання кисню і виділення вуглекислоти слиною сягала 66,6-81,7 мкл/год, в той час як у щурів інших груп (включаючи тих, які утримувалися на звичайному раціоні) «дихання» ротової рідини варіював в межах 24,9-37,1 мкл/год (див. табл. 26). Відмінність між цими групами тварин суттєво (Р < 0,001). У тварин тих груп, де в протикаріозні пасти вводили фтористий натрій і комплекс мікроелементів (групи 2 і 7), показники «дихання» слини були мінімальними (24,5 ± 2,2 мкл/год і 29,2 ± 4,3 мкл/год відповідно), що співпадає з нашими попередніми дослідженнями про дії цих препаратів (Ю. А. Федоров, 1969; Ю. А. Федоров, Т. В. Сапоговская, 1969).
На закінчення слід зазначити, що суттєве зниження частоти карієсу зубів, нормалізація деяких показників у змішаній слині цих тварин привели до того, що концентрація цукру і фосфату в сироватці крові щурів була близька до нормальної. Між тим у контрольних тварин, яким не чистили зуби спеціальними пастами, вміст цукру в крові залишався високим (123,7-131,0 мг%), а концентрація неорганічного фосфату низькою (6,7 - 6,9 мг%).
Вміст кальцію в сироватці крові відрізнявся настільки незначно, що виявити які-небудь закономірності було неможливо. Відповідно до цього співвідношення Р/Са в крові тварин також варіював у дуже незначних межах (0,72-0,80) і фактично мало відрізнявся від нормального (0,76 ±0,01). Лише у групи тварин, що не отримували ніяких профілактичних процедур (КР), співвідношення Р/Са було дещо меншим.
Отримані дані співпадають з результатами наших попередніх досліджень і узгоджуються з вивченими показниками змішаної слини тварин.
