Тяжкість клінічної картини і прогноз при термічній травмі залежать не тільки від глибини ураження тканин, але й не меншою мірою від площі опіку. Багаторічний клінічний досвід показує, що опіки, навіть поверхневі, і тим більш глибокі, стають загрозливими для життя, якщо вони охоплюють більше 25% поверхні тіла. Тому для визначення тяжкості ураження тварини дуже важливо знати площу і глибину опіку.
Класифікація опіків
В даний час у ветеринарній практиці найбільше поширення одержала класифікація, що виділяє 4 ступені опіків: I - еритема - незначний набряк шкіри; II - некроз поверхневих шарів шкіри, дифузний набряк шкіри та підшкірної клітковини (іноді утворення пухирів); III - некроз шкіри і глубжележащих тканин; IV - обвуглювання тканин (органу).Ця класифікація відображає лише патологоанатомічні зміни тканин за ступенем їх руйнування у глибину і зовсім не враховує такий важливий фактор, як площа ураження шкіри. Тому у своїй практиці ми користуємося комбінованим способом позначення опікової травми (запропонованим Ю. Ю. Джанелідзе в 1938 р. на XXIV Всесоюзному з'їзді хірургів) з урахуванням площі і ступеня ураження у вигляді дробу: в чисельнику вказується розмір опіку у відсотках до загальної поверхні тіла або в квадратних сантиметрах, а в знаменнику - глибина опіку.
На різних ділянках обпаленої поверхні глибина ураження тканин може бути різною. У цьому випадку у знаменнику вказується кілька ступенів опіку.
У медичній практиці набула поширення класифікація опіків, рекомендована на XXVII Всесоюзному з'їзді хірургів 1960 р., яка розподіляє їх по глибині поразки на 4 ступеня: I-е ритема шкіри з незначно вираженим набряком; II-утворення пухирів, у яких міститься рідина; III «А» - повний некроз шкіри, при якому можлива острівкова епітелізація; III «Б»-тотальний некроз шкіри на всю товщу; IV - некроз шкіри і глубжеле-лужбовців тканин, для кінцівок - з переходом в гангрену.
Рис. 1. Схема класифікації опіків. I, II, III, IV ступені опіку: 1-епідермальний шар; 1 - дерма; 3 - підшкірна жирова клітковина; 4 - фасція і глибше розташовані тканини, а - сальні залози; 6 - потові залози; в - волосяна сумка; р - жирова тканина; д - сосочковий шар дерми; е - сітчастий шар дерми; ж - зернистий шар епідермісу; з - роговий шар епідермісу.
Існують і інші, менш поширені, класифікації опіків. Так, Буайе (Воуег, 1814) запропонував ділити їх на 3 ступеня. Крейбих запропонував розрізняти 5 ступенів опіків: I і II збігаються з загальноприйнятою класифікацією, ІІІ-некроз верхівок сосочкового шару шкіри, IV-некроз всього сосочкового шару і V - некроз з обвуглюванням тканин.
Поверхня невеликих опіків можна виміряти з великою точністю за методом Б. Н. Постнікова, який полягає в наступному: беруть відмиту рентгенівську плівку (можна використовувати прозору поліетиленову плівку), стерилізують її, ретельно обмиваючи спиртом і накладають на обпалену поверхню. Паличкою, змоченою в розчині метиленової синьки, пиоктанина або настойки йоду наносять контури опіку. Потім плівку накладають на сітку з поділками на квадратні сантиметри або на міліметровий папір і підраховують площу на обведеної синькою поверхні плівки. При обширних ураженнях обпалену поверхню вимірюють лінійкою або вимірювальною стрічкою. Визначивши площу ураження і знаючи загальну площу шкірного покриву тварини, можна розрахувати відсоткове відношення обпаленої поверхні до загальної поверхні тіла. Загальну поверхню шкірного покриву можна визначити, знаючи вагу тварини.
