Питання про класифікації хворих з гастро-дуоденальних кровотечею по тяжкості кровотечі досі не вирішено. Існують різні класифікації:
1. За рівнем гемоглобіну та кількості еритроцитів у крові в момент надходження хворого в стаціонар (С. М. Агзамходжаев, 1958; В. Ф. Івлєв, 1959; А. П. Лешко, 1960; А. X. Орданади, 1961; Р. А. Измаилов, 1964; Aldman, 1956; Darin, Polacek, 1961).
Однак ця методика неповноцінна, так як максимальне зниження гемоглобіну настає на 3-5-ту добу з моменту крововтрати за умови, якщо кровотеча не повториться (К. Александров, 1891; М. А. Волін, 1933; С. Н. Сорочкина, 1935).
2. За показником питомої ваги крові і величиною гематокриту. Метод простий, але мало ще використовується (Р. А. Баранчиків, 1956; В. С. Бабрис, 1964; Kozoll та ін, 1963).
3. По тяжкості крововтрати в залежності від кількості переливається крові, потрібної для стабілізації стану хворого (Andreoin, Boter, 1959; Wassner, 1963).
4. По тяжкості крововтрати (за рівнем АТ у хворих в момент надходження в стаціонар). Метод простий, доступний, відображає не тільки тяжкість крововтрати, але і ступінь компенсації крововтрати організмом (С. В. Спасокукоцького, 1938; А. С. Тарасова, 1954; А. В. Стручків, Е. В. Луцевіч, 1961; Т. М. Гуревич, А. С. Губенко, 1967; А. В. Рєпіна, 1969).
5. По тяжкості крововтрати шляхом визначення об'єму циркулюючої крові. Автори, які запропонували цю методику (А. В. Григорьян, Е. В. Луцевич, І. Н. Бєлов, Ст. Н. Ліпатов, С. С. Сердик, 1968; М. С. Григор'єв, 1969), вважають, що при зменшенні кількості циркулюючої крові, визначення кількості еритроцитів, концентрації гемоглобіну та гематокриту у відсотках мало вірогідно. Тому визначення об'єму циркулюючої крові дозволяє судити про дефіцит кількості циркулюючої крові.
Уточнення оцінки та визначення істинної масивності кровотечі з виразки виявляються надійними лише при дотриманні двох правил: 1) вони повинні базуватися на сумарному обліку комплексу показників звичайних та спеціальних досліджень і 2) повинні повторюватися протягом кількох годин спостереження за хворими. Слід ще раз повторити, що при цьому найменше значення має рівень гемоглобіну і кількість еритроцитів у периферичній крові. У розпалі кровотечі на периферії вони завжди високі, навіть при великій гострій крововтраті! Значення має лише сума таких показників: кількість вивергає з домішкою крові мас per os і per rectum; кількість гемоглобіну і еритроцитів у периферичній крові; величина гематокриту і об'єм циркулюючої крові. На важливості визначення останнього особливо наполягають у нас М. С. Григор'єв, а у Франції - Varay.
Ця група простих і спеціальних досліджень повинна повторюватися. Тільки тоді можна бути впевненим у правильній оцінці масивності кровотечі з виразки шлунку дванадцятипалої кишки.
Вирішення третього питання про те, чи настала самостійна зупинка виразкового кровотечі або воно триває, видається більш легким. Менш за все тут слід надавати значення триваючої чорної забарвленні калу і як би наростаючої втрати гемоглобіну і еритроцитів. Протягом ряду днів після зупинилася геморагії це має місце, але не говорить про те, що геморагія триває. Основним критерієм тут є стабілізація показників гемодинаміки і явне поліпшення загального тонусу та активності хворого.
