Кожен відкритий перелом кістки супроводжується бактеріальним забрудненням ран. Це відноситься особливо до вогнепальних ран, мікрофлора яких завжди багата і різноманітна. Частіше за інших в рані зустрічаються протей, мікрококи, стафілококи і стрептококи, ґрунтові та кишкові мікроби, як патогенні, так і умовно патогенні (див. Рані, поранення). Тому першим завданням при лікуванні відкритих П. є проведення заходів, спрямованих на попередження ускладнень з боку рани м'яких тканин та на якнайшвидше і сприятливе її загоєння. Такі ускладнення переломів, як остеомієліт, найчастіше виникають внаслідок безпосереднього переходу гнійного процесу з м'яких тканин на кістку. Профілактика гнійних ускладнень у рані, репозиція і фіксація відламків при відкритих П. здійснюються одночасно в процесі радикальної первинної хірургічної обробки рани.
Завдання операції полягає в ретельному висічення всіх забитих, розім'ятих, явно нежиттєздатних або сумнівних у цьому сенсі тканин; у видаленні всіх чужорідних тіл, внесених при пораненні; у видаленні вільних, явно втратили безпосередній зв'язок з основною кісткою кісткових уламків, і в залишенні на місці і збереженні тих з них, які не втратили зв'язок з окістям і м'язами, мають великі розміри і придатні для відновлення цілості кістки і зрощення П. Таким чином, обробка рани при відкритому переломі повинна бути найбільш радикальною у відносно м'яких тканин і найбільш економною відносно кістки. Особливо це необхідно при комбінованих радіаційних ураженнях, при яких велике видалення кісткових відламків загрожує розвитком псевдоартрозів внаслідок пригнічення відновних функцій організму. Радикально оброблена рана при відкритому П. мирного часу практично перетворюється в чисту операційну і в переважній числі випадків може бути зашита наглухо, завдяки чому відкритий П. перетворюється в закритий. Застосування антибіотиків після хірургічної обробки рани при відкритому переломі зменшує імовірність інфекційних ускладнень.
Друга задача при відкритому П. зводиться до правильної репозиції відламків при операції і міцної фіксації їх у правильному положенні. До кінця другої світової війни фіксація відкритих П. здійснювалася гіпсовою пов'язкою або постійним витягом. Введення в хірургічну практику сучасних способів металоостеосинтезу, антибіотиків та знеболювання забезпечило можливість завершувати хірургічну обробку рани і криваву репозицію уламків безпосередньо міцною фіксацією їх тим чи іншим способом остеосинтезу.
Операція показана у випадках, коли кісткові відламки неможливо фіксувати в гіпсовій пов'язці або витягом, і повинна бути проведена протягом перших діб, тобто в період інкубації ранової інфекції. Вона найбільш ефективна і безпечна у перші 8 год. після травми. При наявності вже розвилася місцевої або виявлення загальної інфекції операція протипоказана.
Успіх раннього остеосинтезу при відкритому П., крім правильних показань, залежить від ретельної радикальної хірургічної обробки рани, бездоганною асептики і повноцінної техніки остеосинтезу. При сприятливому післяопераційному перебігу зрощення відкритих переломів (рис. 11, 12) відбувається приблизно так само і в ті ж терміни, як і закритих, якщо репозиція і фіксація відламків були повноцінними.
З рідко зустрічаються інфекційних ускладнень при відкритих П. мирного часу можуть спостерігатися нагноєння в рані, абсцеси, флегмони, остеомієліт, тромбофлебіти. Крім того, можуть траплятися відхилення в загоєнні П.: уповільнене зрощення, неправильне зрощення, несправжні суглоби та ін.
Рис. 11. Відкритий перелом передпліччя.
Рис. 12. Та ж хвора, що і на рис. 11, через 5 міс. після операції.
