Діагностика. Величезне значення для розпізнавання лікарської алергії має ретельно зібраний алергологічний анамнез (див. гол. 4). Особливо ретельно необхідно з'ясувати, які медикаменти раніше (і коли) отримував хворий, що саме і в яких дозах застосовували в період появи алергічних симптомів, через який термін після призначення ліків з'явилася реакція.
На висоті алергічних проявів постановка шкірних проб небезпечна для хворого, тому саме при лікарській алергії поширені пробірочні методи. Кров для лабораторного дослідження може бути взята у хворого навіть на висоті алергічних проявів без шкоди для хворого.
Труднощі використання шкірних і провокаційних проб при лікарській алергії пов'язані не тільки з небезпекою для хворого, але і з тим, що ліки часто не є повноцінними алергенами і утворюють такі, лише зв'язуючись з білками організму. Тому використовуються й такі лабораторні методи (пробірочні) з кров'ю і сироваткою крові хворого, як тест дегрануляції тучних клітин, радіоаллергосорбентний тест, реакція гальмування міграції лейкоцитів, владної трансформації лімфоцитів, реакція агломерації лейкоцитів (див. гол. 4).
Постановка шкірних проб особливо небезпечна у хворого з вже розвилася алергічною реакцією. Можливо її повторення або розвиток більш важких клінічних проявів, включаючи анафілактичний шок. Тому хворому з явними анамнестичними вказівками на підвищену чутливість до певного медикаменту немає ніяких підстав ставити шкірні проби. Необхідно відзначити цей медикамент історії хвороби і виключити його призначення в майбутньому.
Постановка шкірних проб можлива в наступних випадках: 1) необхідно призначати медикамент, що володіє сенсибілізуючою активністю при нечітких анамнестичних даних; 2) у хворого розвинулись алергічні реакції, але призначення даного медикаменту (або, скоріше, його аналога) є життєво необхідним; 3) при призначенні нового медикаменту з профілактичною метою для попередження розвитку можливих ускладнень.
Бажано спочатку поставити краплинну або епідермальний пробу і лише при їх негативних результатах - скарифікаційну, потім - внутрішньошкірну (останню - зі значним розведенням ліки).
При наявності гострих алергічних проявів шкірні і провокаційні проби протипоказані.
Шкірні проби ставляться тільки з одним медикаментом, і починати слід з великих розведень препарату.
Провокаційні проби можуть виконуватися тільки в період ремісії захворювання. Проведення їх допускається в тих випадках, коли хворому необхідно за життєвими показаннями термінове призначення антибіотиків, сульфаніламідів або іншого медикаменту, яким він вже лікувався, але чітких вказівок на наявність сенсибілізації до цих медикаментів або її відсутність не є. Може бути використана полоскательная проба.
Зрозуміло, проведення провокаційних проб абсолютно протипоказано хворим, які перенесли алергічні реакції на даний медикамент.
У хворих без вказівок на алергічні реакції до випробуваному медикаменту в минулому можливе проведення під'язикової проби. Вона полягає в наступному: 1/5-1/4 частина вікової терапевтичної дози випробуваного препарату хворому пропонується тримати під язиком, не ковтаючи, протягом 3-5 хв. Якщо з'являються симптоми алергічної реакції у вигляді місцевого набряку, появи уртикарних висипань, то ліки негайно видаляється. Негативна провокаційна проба в якійсь мірі попереджує можливість розвитку анафілактичного шоку.
Труднощі використання шкірних і провокаційних проб при лікарській алергії змушують частіше використовувати лабораторні пробірочні методи (тест дегрануляції тучних клітин, радіоаллергосорбентний тест, реакція гальмування міграції лейкоцитів, владної трансформації лімфоцитів та ін. - див. гол. 4).
Якщо результати всіх досліджень виявляться негативними, то застосування медикаменту буде більш безпечним.
