Лікувально-евакуаційне забезпечення військ - сукупність заходів щодо надання медичної допомоги та лікування поранених і хворих в поєднанні з їх евакуацією.
Основу Л.-е. о. в. становить об'єднання медичної допомоги (див.), лікування та евакуації в єдиний процес. Л.-е. о. в. є однією з найважливіших складових
частин медичного забезпечення військ і має основною метою збереження життя з подальшим відновленням боєздатності (працездатності) у можливо більшого числа поранених і хворих.
Лікувально-евакуаційне забезпечення військ оформилося у вигляді чітко вираженої системи лише на певному етапі розвитку збройних сил та військової медицини (див. Медицина військова). Основними передумовами до цього стали: поява постійних, регулярних армій, розвиток шляхів і засобів сполучення, збільшення чисельності збройних сил аж до появи масових армій і пов'язане з цим вдосконалення організації військово-медичної служби (див. Медична служба Збройних Сил), наявність всіх необхідних сил і засобів, зокрема польових лікувальних установ (див. Госпіталь) та санітарного транспорту (див.), для здійснення лікувально-евакуаційних заходів в умовах бойової обстановки (див. Евакуація, медична). Суттєве значення мало також розвиток військової медицини до рівня, що дозволяє встановити певні принципи надання медичної допомоги пораненим і хворим та їх лікування.
У більшості європейських країн становлення Л.-е. о. в. стрункої системи заходів відбулося у другій половині 17 - на початку 18 ст., в Росії - в епоху військових реформ Петра I.
Історія воєн і військової медицини свідчить про великому розмаїтті форм і методів Л.-е. о. в., які залежали від рівня розвитку військового мистецтва і військової медицини. Всі вони можуть бути в принципі зведені до двох основних систем. Одна з них характеризується переважним прагненням організувати лікування поранених і хворих поблизу району бойових дій (система лікування на місці), друга - прагненням видалити (евакуювати) переважна більшість поранених і хворих із зони бойових дій можливо далі в тил. Організація Л.-е. о.в. по системі лікування на місці обумовлювалася насамперед способами комплектування, чисельністю збройних сил, прагненням до якнайшвидшого поповнення армій за рахунок видужуючих. Ця система давала можливість надати пораненим і хворим необхідний спокій при лікуванні, обмежуючи несприятливий вплив тривалої транспортування протягом поранень і захворювань. До системи лікування на місці вдаються також у тих випадках, коли масова евакуація уражених в бою і хворих в тил взагалі неможлива або недоцільна в силу сформованої обстановки.
Евакуаційна система лікувально-евакуаційного забезпечення військ обумовлюється неможливістю організувати повноцінне лікування великої кількості поранених і хворих поблизу району бойових дій і забезпечити при маневровому дії військ належну рухливість польових лікувальних установ. Великий вплив на розвиток евакуаційної системи зробило ускладнення як процесу лікування поранених і хворих, пов'язане з розвитком медичної науки і її диференціацією, так і технічного оснащення медичної служби. Звідси необхідність евакуації поранених (хворих) у лікувальні заклади, розташовані на більшій чи меншій відстані від військ, де можна виконати всі необхідні лікувально-діагностичні заходи, що відповідають рівню розвитку медичної науки в даний час.
Досвід медичного забезпечення діючих армій у минулих війнах свідчить, що системи лікування на місці і евакуаційна застосовувалися в чистому, закінченому вигляді лише в окремих випадках. Зазвичай обидві ці системи проявлялися лише як тенденції в організації Л.-з.о.в., представляючи собою як би дві сторони одного і того ж процесу. При цьому залежно від умов в одних випадках переважало лікування поранених і хворих на місці (у зоні бойових дій), в інших - евакуація їх у тил. Особливо тісно переплітаються в лікувально-евакуаційному процесі елементи лікування на місці та евакуації у війнах 20 століття. Для організації Л.-э.о.в. в цих війнах вельми характерно залишення в лікувальних установах діючій армії до одужання значної частини поранених і хворих (легкораненые і хворі і частково середньої тяжкості), а також тимчасова госпіталізація тяжко поранених (хворих), для яких евакуація в тил протипоказана із-за тяжкості їх стану (нетранспортабельні). Поряд з цим в тил евакуюються всі ті поранені і хворі, які потребують тривалому і складному лікуванні (наприклад, у відновних операціях) і які виявляться після одужання непридатними до військової служби.
Для організації Л.-е. о.в. діючої армії в попередніх війнах, включаючи першу світову війну, було типовим протиставлення лікувальних заходів евакуаційним; евакуація поранених і хворих була відірвана від процесу їх лікування і зазвичай розглядалася військовим командуванням лише як захід, що забезпечує якнайшвидше видалення з діючої армії всіх втратили боєздатність. В результаті такого підходу до евакуації та відсутності належної медичної сортування поранених і хворих (див. Сортування медична) евакуйовані прибували в лікувальні установи ослабленими не тільки внаслідок поранення або хвороби, але і внаслідок нераціональної транспортування в несприятливих умовах.
Запропонована Ст. А. Оппелем в 1916 р. система етапного лікування (див.) переслідувала мету подолати суперечливі тенденції Л.-э.о.в. і поєднувати лікування з евакуацією, розглядаючи їх складовими одного цілого. Проте вона не була реалізована в практиці Л.-э.о.в. царської армії. Лише після Великої Жовтневої революції, коли корінним чином змінилися завдання медичного забезпечення військ і становище військово-медичної служби у складі збройних сил, принципи етапного лікування були покладені в основу системи Л.-э.о.в. Радянської Армії. Спочатку етапне лікування будувалося так званим дренажного типу евакуації (рис. 1), в подальшому в основу системи Л.-э.о.в. діючої армії був покладений принцип евакуації за призначенням. Спроби застосувати принцип евакуації за призначенням під час локальних військових дій, що передували Великій Вітчизняній війні (на р. Халхін-Гол і Фінляндії 1939-1940 рр..), виявили організаційну незавершеність системи Л.-е. о. в. Стала очевидною неможливість евакуації за призначенням без створення стрункої системи спеціалізованих лікувальних установ діючої армії. Спеціалізація медичної допомоги і всього лікувального процесу шляхом створення лікувальних установ, призначених для госпіталізації певних груп поранених і хворих, однорідних за характером поранень або захворювань) і забезпечених відповідними фахівцями і медицинск оснащенням, стала вирішальною ланкою подальшого вдосконалення системи Л.-э.о.в. Разом з тим весь бойовий досвід медичної служби довів життєвість принципів етапного лікування поранених і хворих і можливість їх застосування в різних умовах сучасної війни як теоретичної основи системи Л.-э.о.в.
Рис. 1. Схема етапного лікування (дренажний тип евакуації поранених).
Остаточне оформлення цієї системи відбулося у Велику Вітчизняну війну. При цьому надання кваліфікованої медичної, насамперед хірургічної, допомоги переважній більшості поранених і хворих проводилося на дивізійних медичних пунктах (ДМП) і в хірургічних польових рухомих шпиталях (ХППГ) першої лінії (рис. 2). Звідси евакуація поранених і хворих велася за призначенням, що забезпечувалося розгортанням на кожному евакуаційному напрямку групи спеціалізованих лікувальних установ, здатних надавати всі необхідні види спеціалізованої медичної допомоги. Зазвичай у складі такої групи розгортали наступні спеціалізовані лікувальні установи: а) для поранених у голову (у череп, щелепно-лицьову область, очі. ЛОР-органи та шию); б) для поранених в стегно (з пошкодженням кістки) і прилеглі великі суглоби нижніх кінцівок; в) для поранених в груди і живіт; г) для легкораненых і хворих; д) для терапевтичних хворих; е) для інфекційних хворих. Крім цих основних типів спеціалізованих польових лікувальних установ, у ряді випадків у складі госпітальних баз (частіше госпітальної бази фронту) виділялися окремі госпіталі або спеціалізовані відділення для лікування шкірно-венеричних, неврологічних хворих, обпалених, контужених і деяких ін. Переваги цієї системи Л.-э.о.в. було неспростовно доведено небувалої в минулих війнах хірургічною активністю при наданні допомоги найбільш важким контингентів уражених в бою і високими показниками лікування, коли 72,3% поранених і більше 90% хворих були повернені в експлуатацію.
Разом з тим система етапного лікування з евакуацією за призначенням в тому її вигляді, в якому вона застосовувалася в період Великої Вітчизняної війни, не була позбавлена і деяких недоліків. Так, необхідність повторного надання хірургічної допомоги пораненим була зумовлена неможливістю вичерпного виконання хірургічного втручання на ДМП і в ХППГ першої лінії і відсутністю надійних методів профілактики ранової інфекції, що дозволяють відстрочити хірургічну допомогу до моменту надходження поранених у відповідні спеціалізовані хірургічні госпіталі.
Багатоетапність лікувального процесу залежала від недосконалості санітарно-транспортних засобів (відносно невеликий радіус дії останніх) та порядку їх використання в оперативному тилу; це тягло за собою послідовну евакуацію більшості поранених і хворих, що підлягали лікуванню в тилу країни, через ряд ешелонів госпітальних баз, виконували приблизно один і той же обсяг спеціалізованої медичної допомоги і лікування.
Подальший розвиток і вдосконалення системи Л.-э.о.в. в післявоєнний період переслідувало мету усунення цих негативних сторін і було зумовлене кардинальними змінами, що відбулися у військовій справі в результаті технічного переозброєння сучасних армій і, зокрема, в результаті появи засобів масового ураження.
Рис. 2. Схема етапного лікування з евакуацією за призначенням (з досвіду Великої Вітчизняної війни).
Істотне значення для поліпшення результатів лікування поранених і хворих на сучасному етапі розвитку військової медицини має застосування ефективних засобів, що затримують розвиток ранової інфекції (див. Антибіотики) і дозволяють при необхідності (масові втрати, неможливість за умовами бойової обстановки надати хірургічну допомогу всім пораненим) вдатися до відстрочення хірургічних втручань, обмеживши їх на передових етапах медичної евакуації лише життєвими показаннями. Остання обставина дозволить успішно вирішити завдання надання одномоментної хірургічної допомоги пораненим, які підлягають направленню в спеціалізовані хірургічні госпіталі.
Зміна характеру бойових поразок в результаті застосування нових видів зброї тягне за собою необхідність організації спеціалізованих лікувальних закладів, які в минулому або зовсім відсутні, або проводилися епізодично, в першу чергу спеціалізованих госпіталів для обпалених. Різко підвищиться значення терапевтичної допомоги (у тому числі хірургічних госпіталях), так як видне місце серед санітарних втрат можуть зайняти радіаційні ураження (див. Променева хвороба) і ураження ОР часто в поєднанні з різними травматичними ушкодженнями. Вельми перспективним для удосконалення порядку евакуації за призначенням, для усунення її багатоетапності потрібно вважати більш широке застосування авіаційного, в тому числі вертолітного, транспорту.
Все це визначає основні напрями подальшого розвитку системи Л.-э.о.в. стосовно до сучасних умов ведення бойових дій (рис.3). При цьому зберігають своє значення такі принципи етапного лікування з евакуацією за призначенням, як розчленування медичної допомоги, своєчасність, безперервність та послідовність її надання, необхідність нерозривного поєднання лікувальних заходів з евакуацією поранених і хворих за призначенням. Можливе застосування засобів масового ураження для удару по стратегічних об'єктах тилу країни і залізничним комунікацій може різко ускладнити, а в ряді випадків і виключити можливість масової евакуації поранених і хворих в тил країни. Тому на зміну масової евакуації поранених і хворих в госпітальні бази тилу країни приходить організація лікування переважної їх більшості у госпітальних базах, розгорнутих на театрі військових дій. В госпітальні бази тилу країни можуть бути евакуйовані при наявності можливостей до цього лише контингенти потребують тривалому лікуванні або не мають перспектив для повернення в стрій після видужання. У всіх випадках, коли це можливо за умовами обстановки, слід висувати медико-санітарні батальйони (МСБ) і окремі медичні загони (ОМО), а також польові пересувні госпіталі (ППГ) до великих вогнищ або районах масових санітарних втрат з наступною зміною їх спеціалізованими госпіталями. Такий вид маневру засобами медичної служби дозволить найбільшою мірою реалізувати принцип лікування на місці поранених і хворих.
При наявності сприятливих можливостей на військових і армійських етапах медичної евакуації (МСБ, ОМО) може надаватися кваліфікована медична допомога в повному обсязі. Однак і в цьому випадку поранені і хворі, які потребують спеціалізованої медичної допомоги (за винятком потребують допомоги за життєвими показаннями), підлягають після сортування безпосередній евакуації за призначенням у відповідні спеціалізовані лікувальні установи госпітальних баз, де їм повинна бути надана вичерпна медична допомога. Необхідність різкого обмеження обсягу медичної допомоги виникне і на етапах медичної евакуації, розгорнутих поблизу вогнищ масового ураження в період проведення первинних лікувально-евакуаційних заходів при ліквідації наслідків застосування противником зброї масового ураження. Основним завданням цих етапів буде сортування уражених, надання їм медичної допомоги за життєвими показаннями і застосування засобів, що затримують розвиток ранової інфекції.
Рис. 3. Схема лікувально-евакуаційного забезпечення військ в умовах застосування засобів масового ураження.
У складній, різко і швидко мінливій обстановці сучасних бойових операцій найважливішу роль у здійсненні цілей і завдань Л.-э.о.в. буде грати маневр силами і засобами медичної служби. Мета маневру полягає в тому, щоб привести в можливо більш повну відповідність наявність і якісний склад сил і засобів медичної служби обсягом і характером майбутньої їм роботи по наданню медичної допомоги, евакуації та лікування поранених і хворих на тому чи іншому операційному напрямку або рубежі бойових дій військ. Виконати це завдання можна різними шляхами, застосовуючи різні види маневру (переміщення необхідних коштів на потрібний напрямок або кордон, посилення розгорнутих медичних установ додатковими силами і засобами, зміна обсягу і змісту проведених заходів відповідно до наявних можливостей).
Особливо важливе значення для правильної організації Л.-э.о.в. належить эвакуационному маневру, мета якого полягає в тому, щоб забезпечити можливо більш рівномірне завантаження лікувальних закладів і чіткий розподіл поранених і хворих за спеціалізованим лікувальним установам госпітальних баз. При цьому евакуація повинна бути організована так, щоб виключити багатоетапність і забезпечити можливість своєчасного отримання пораненими і хворими одномоментної та вичерпної медичної допомоги. Ось чому поранені та хворі, що підлягають лікуванню в госпітальних базах, розгорнутих на театрі військових дій, повинні по можливості завершувати лікування в тій госпітальної бази, де їм була спочатку надана спеціалізована медична допомога. Всі поранені і хворі, які не підлягають лікуванню в госпітальних базах діючої армії, повинні бути (після відповідної підготовки) евакуйовані, минаючи проміжні етапи (ешелони госпітальних баз), у лікувальні установи тилу країни. Ця евакуація може бути організована важкими санітарними літаками і (при збереженому залізничному сполученні) військово-санітарними потягами. У разі виникнення у військах масових санітарних втрат необхідно забезпечити належне розосередження поранених і хворих лікувальним установам щоб уникнути різкого переповнення окремих з них. Важлива роль у досягненні цієї мети належить авіаційному транспорту, здатного здійснювати швидку евакуацію тяжко поранених і хворих в госпітальні бази, розташовані на всій території фронтового тилового району.
Ці загальні принципи і система надання медичної допомоги, евакуації та лікування поранених і хворих лежать в основі організації Л.-э.о.в. не тільки Радянських Збройних Сил в цілому, але і кожного виду окремо (Сухопутних військ, Військово-Морського Флоту, Військово-Повітряних Сил і т. д.). Однак конкретні форми організації Л.-э.о.в. кожного виду Збройних Сил істотно розрізняються у відповідності з особливостями організації і порядком бойового використання даного виду Збройних Сил та наслідками, що звідси відмінностями в організації його військово-медичної служби. При цьому система та засоби лікувально-евакуаційного забезпечення Сухопутних військ є базою для частин і з'єднань інших видів Збройних Сил, взаємодіючих з сухопутними військами на материкових театрах військових дій; ту ж саму роль виконують сили і засоби медичної служби Військово-морського флоту на морських театрах військових дій. Крім того, в умовах сучасної війни, остаточно стирає грань між фронтом і тилом, необхідно при організації Л.-э.о.в. того чи іншого виду Збройних Сил передбачати і планувати взаємодію з органами та засобами медичної служби цивільної оборони (див.).
Найбільш суттєвою особливістю організації Л.-э.о.в. Військово-морського флоту (ВМФ), що відрізняє її від системи Л.-э.о.в. Сухопутних військ, слід вважати розподіл сил і засобів медичної служби ВМФ на дві основні частини. Перша з них знаходиться на кораблях, підводних і надводних сил флоту і забезпечує особовий склад цих кораблів у процесі повсякденної діяльності флоту або при виконанні ним бойових завдань. При цьому здійснюється різний комплекс заходів медичної допомоги пораненим і хворим, що залежить насамперед від класу і типу корабля (від долікарської до кваліфікованої медичної допомоги включно). Друга, більш значна частина сил і засобів медичної служби ВМФ знаходиться на березі з завданням всебічного забезпечення флоту в місцях постійного і тимчасового його базування, включаючи госпіталізацію та лікування поранених і хворих, які надходять з кораблів і медичних пунктів берегових частин. Для цього поряд зі стаціонарними (базовими) військово-морськими госпіталями медична служба ВМФ має рухомими мед, формуваннями типу польових рухливих госпіталів і груп посилення.
Морська медична евакуація поранених і хворих забезпечується санітарно-транспортними судами. Для забезпечення кораблів флоту, що діють у великому відриві від лікувальних закладів, розташованих на суші, можуть бути застосовані так звані госпітальні суду (плавучі госпіталі). См. також Медична допомога, медична Евакуація.
