Дослідження носа складається із зовнішнього огляду і огляду глибоких частин носової порожнини.
При зовнішньому огляді слід приділити увагу преддверию носа, для чого піднімають кінчик носа пальцем догори й одночасно повертають голову хворого вправо і вліво. Необхідно користуватися штучним джерелом світла і лобним рефлектором, відбитим світлом від якого висвітлюється обстежуваний орган (рис. 3).
Дослідження носової порожнини через отвори ніздрів (передня риноскопія) проводиться за допомогою носових розширювачів (рис. 4).
Кращим джерелом світла є матова електрична лампочка в 50-60 Вт, рефлектором служить кругле трохи увігнуте дзеркало діаметром 8-9 см з фокусною відстанню 20 см з отвором в середині. При відсутності електричного освітлення слід використовувати будь-яке джерело світла, включаючи денне світло. Дослідження проводять в положенні сидячи, джерело світла поміщають на рівні голови хворого справа і дещо ззаду. Рефлектор зміцнюють на голові досліджує перед лівим оком таким чином, щоб око, отвір в рефлекторі і досліджуваний орган знаходилися на однієї прямої лінії.
Розширювач вводять в ніздрю з закритими браншамі лівою рукою і поступово розширюють до необхідних для огляду порожнини носа меж. Пучок світла від рефлектора висвітлює порожнину носа. Дослідження необхідно вести за певним планом.
Насамперед оглядають нижні відділи носової перегородки, нижню носову раковину і нижній носовий хід; огляд закінчують з'ясуванням стану верхніх відділів носової перегородки, середніх носових раковин та середніх носових ходів, для чого голову хворого відхиляють трохи назад у відповідну сторону. Цей метод огляду називається передній риноскопией (рис. 5). У маленьких дітей замість розширювачів зручніше застосовувати вушні воронки.
Нерідко огляд носа може внаслідок набухання раковин.
Дуже цінними у цих випадках є судинозвужувальні засоби: адреналін, ефедрин, кокаїн. Змазування раковин цими засобами різко скорочує їх обсяг, і порожнину носа стає значно більш доступною для огляду.
При передній риноскопії задні відділи носової порожнини не завжди вдається оглянути. У таких випадках доводиться проводити огляд задніх частин носа через носоглотку. Цей спосіб огляду називається задній риноскопией (рис. 6). Мова відтісняють шпателем донизу, а невелике нагріте над вогнем спиртівки дзеркальце вводять через рот за м'яке піднебіння. На дзеркальце повинен падати відбите світло від лампи; таким чином можна розглянути задні відділи носової порожнини і частина носоглотки.
При введенні дзеркальця в носоглотку потрібно уникати дотику його до м'якого піднебіння, піднебінним дужкам, язика і задньої стінки глотки, так як це викликає блювотний рух. У дзеркальному відображенні видно задній край сошника, а по обох боках його - хоани з лежачими в їх просвіті задніми кінцями нижніх, середніх, а іноді і верхніх раковин. Крім цього, можна оглянути задню поверхню м'якого неба, склепіння носоглотки, глоткові отвори слухових (євстахієвих) труб.
Задня риноскопія не завжди вдається внаслідок підвищеного глоткового рефлексу, а також у маленьких дітей.
У таких випадках у дорослих вдаються до змазування горла 2-3% розчином кокаїну, а у дітей - до пальцьового дослідження носоглотки.
Для запобігання укусу пальця досліджує щоку дитини вдавлюють вказівним пальцем лівої руки між рядами зубів; після цього можна провести дослідження носоглотки вказівним пальцем правої руки (див. рис.26).
Дані, отримані в результаті огляду носа, підкріплюються зондуванням. Цим способом визначається консистенція слизової оболонки і рухливість запально зміненої тканини або пухлини. Зондування порожнини носа у дорослих проводиться за допомогою пуговчатого носового зонда (рис. 7, а, б).
Визначення функціональної здатності носа полягає в контролі прохідності повітря через носову порожнину і перевірці функції нюху. Перевірити прохідність носової порожнини для повітряного струменя при диханні легко, якщо змусити хворого робити глибокі вдих і видих через кожну половину носа окремо: піднесений до кожної ніздрі грудочку розпушування вати буде помітно коливатися при гарній прохідності носа.
Гострота нюху для практичних цілей визначається різними по силі запахами, такими, як: 1) 0,5% розчин оцтової кислоти, який має слабкий запах; 2) етиловий спирт, який відрізняється запахом середньої сили; 3) настоянка валеріани, має сильний запах; 4) камфора і гвоздична олія, що володіють дуже сильним запахом.
При дослідженні нюху одну ніздрю закривають пальцем і відкритою половиною носа хворий повинен нюхати ватку або фільтрувальний папір, попередньо замочену в тому чи іншому розчині. Випробування починають з розчинів, що володіють більш слабким запахом, і поступово переходять до більш сильних, якщо досліджуваний не відчуває більш слабкого.
