На Заході широко поширені різного роду неспецифічні підходи до психотерапії хворих на алкоголізм, що грунтуються на бихевиористских уявленнях. Пов'язано це з тим, що нерідко алкоголізм лише декларується як захворювання, а розглядається насправді як неправильний спосіб життя, як розлад поведінки. Звідси і спроби перевчити хворих на алкоголізм, прищепити їм навички правильного життя. Деякі з подібних методик можуть вдало доповнювати основні специфічні методи психотерапевтичного впливу. Більшою мірою це відноситься до різних варіантів так званої режимної терапії. Наприклад, накопичений великий позитивний досвід режимної терапії з використанням очкової системи. Суть даного методу лікування хворих на алкоголізм полягає ст. тому, що з допомогою преміальних очок заохочуються свідома активність хворих у напрямку одужання, прагнення до лікувальних процедур, занять спортом, обмеження куріння, дотримання вимог дисципліни. Набравши певну кількість очок, хворий отримує і переваги: екскурсії, відвідування сім'ї, скорочення термінів лікування. Є й штрафні бали, певну кількість яких може спричинити припинення лікування та виписку із стаціонару.
Специфічний підхід в психотерапії алкоголізму базується на чітких клінічних уявленнях про алкоголізм як захворювання. Ця група методів адресована до конкретних симптомів і синдромів захворювання, В якості прикладу можна розглянути методику ситуаційно-психологічного тренінгу, розроблену в ВНЦ наркології.
Головною метою ситуаційно-психологічного тренінгу є вплив на синдром патологічного потягу до алкоголю у хворих на алкоголізм. Відомо, що патологічний потяг до алкоголю не тільки стрижневе розлади при алкоголізмі, але й одне з найбільш важко усвідомлюваних хворими клінічних проявів захворювання. У першу чергу це відноситься до первинних форм патологічного потягу до алкоголю, що виникають у хворих у світлі проміжки і прямо не пов'язаних ні з попереднім сп'янінням, ні з похмельными порушеннями. Причому саме загострення первинного патологічного потягу до алкоголю і є головною причиною відновлення вживання алкоголю та рецидивів захворювання. І разом з тим значна частина хворих просто-напросто безоружна загострюється перед потягом до алкоголю. Вони не здатні ні виявити в своєму стані ознаки загострення потягу, ні придушити внутрішню потребу в алкоголі, спираючись на власні сили. Тим самим при загостренні патологічного потягу до алкоголю хворі виявляються як би приреченими на вживання алкоголю і черговий рецидив захворювання.
Але в тому-то й полягає складність роботи з такого роду хворими, що власні зриви і рецидиви захворювання вони не пов'язують із загостренням внутрішньої потреби в алкоголі. Швидше вони схильні перекладати відповідальність за зрив на оточуючих, «об'єктивні обставини» і т. д. Причина цього полягає переважно в тому, що загострення патологічного потягу до алкоголю у даної групи хворих не супроводжується, як правило, чітко осознаваемым бажанням вжити спиртне. Основними проявами внутрішньої потреби в алкоголі служать тут коливання фізичного самопочуття, зміни настрою і поведінки, а бажання випити спливає в свідомості хворого лише безпосередньо перед зривом (так званий екзогенний варіант актуалізації патологічного потягу до алкоголю).
Усіма цими обставинами і була продиктована необхідність створення методики для психотерапевтичної корекції патологічного потягу до алкоголю у хворих алкоголізмом - ситуаційно-психологічного тренінгу. Ця методика спрямована на вирішення наступних завдань: а) підвищення ступеня усвідомлення хворими наявності у себе патологічного потягу до алкоголю і виявлення конкретних ознак його загострення; б) виявлення типових індивідуальних чинників загострення патологічного потягу до алкоголю та навчання методам протидії таким чинникам; в) оволодіння методом самонавіювання і його використання для придушення патологічного потягу до алкоголю.
Основними компонентами ситуаційно-психологічного тренінгу є групові дискусії, рольове програвання на заняттях ситуацій і станів, що сприяють загостренню патологічного потягу до алкоголю і аутогенне тренування.