Організаційні форми військово-медичного забезпечення військ, що складалися з початку століття, завершилися в основному до 1812 р.
27 січня 1812 р. було затверджено і видано «Установу для управління великою діючої армії» (рис. 2). Основи цього «Установи» були вироблені спеціальною конференцією на чолі з військовим міністром Барклаем-де-Толлі. До складу її входили генерали Опермая, Волконський, Сен-Прі, Кутаїсі, Гогель та Канкрін, дійсний статський радник Магницький, полковник Перский і колезький радник Жеванов. Редакційною роботою займалася Комісія для складання військових статутів і правил під наглядом М. Л. Магницького, згодом найбільш затятого реакціонера, душителя освіти. В руках комісії були військові архіви за сто років, багато статутів, настанов та інструкцій іноземних армій, особливо французької армії, починаючи з статуту 1791 р.
По знову прийнятим «Установі» (статуту) органом головнокомандувача по управлінню армією взагалі і, зокрема, її господарством повинен був служити головний польовий штаб армії, до складу якого входили управління начальника головного штабу армії і управління генерал-інтенданта армії. На головний штаб покладалося щодо військово-господарських турбот пристрій обозов, рух транспортів і госпіталів. В його ж віданні були управління генерал-квартирмейстера і чергового генерала армії.
Черговому генералу армії «Установою» було поставлено:
1. Дивитися полиці інспекторським оглядом, а особливо не справні або в яких множиться число хворих, вмираючих і втікачів, для відкриття причин і припинення заворушень;
2. Оглядати госпіталі і піклуватися про кращому і выгоднейшем вмісті хворих;
3. Наглядати, щоб солдати отримували продовольство сповна і в належній доброті і щоб в артілях готувалася щодня хороша їжа;
4. Піклуватися про доставляння в табір всякого роду їстівних припасів.
Таким чином, черговий генерал був і головним начальником госпіталів. Розпорядження свої черговий генерал приводив у виконання через підлеглих йому осіб - коменданта головної квартири, генерал-вагенмейстера, директора військових сполучень, директора госпіталів і головного польового військово-медичного інспектора (головного лікаря), при якому полягали головні медик, хірург і аптекар, а також секретар з канцелярією.
Так само була організована медична служба в арміях, де на чолі стояв польовий генерал-штаб-лікар.
Практично діяльність чергового генерала щодо госпіталів розгорнулася повністю лише в 1813 р. протягом 1812 р. головну роль у справі організації шпиталів грав генерал-інтендант армії, в обов'язок якого входило забезпечення діючої армії продовольством, платнею, речами, аптечними засобами, кіньми й підводами.
Складовою частиною «Установи» було «Положення для тимчасових військових госпіталів при великій діючої армії» (рис. 3). У зв'язку з цим цікаво відзначити, що багато радянські автори у своїх роботах зупинялися на питанні, хто з військових лікарів є автором «Положення». А. Лукашевич 1, О. Епштейн 2, С. Семека,3 В. Страшун 4 приписують авторство Я. В. Виллие, а Рено-Алексеевокий 5 - російського лікаря Р. В. Яворському. Насправді ж ніхто з російських медичних діячів участі в складанні «Положення» не брав.
* * *
2. Там же, т. 2, стор 157.
3. Там же, т. 3, стор 788.
4. І. Д. Страшун. Російський лікар на війні. М., 1947, стор 69.
5. Рено - Олексіївський М. М. Джемс Виллие як організатор і адміністратор військово-медичної служби в Росії. 1947 (рукопис).
