А тепер ще про деякі особливості реагування на хворобу у віковому аспекті. Виявляється, у молодому віці, коли людина взагалі рідко хворів, та й то такими «дрібницями», як грип, ГРЗ тощо, найчастіше зустрічається або цілком адекватний тип реагування на виниклу більш серйозну соматичну хворобу, або навіть (частіше) недооцінка її, переоцінка своїх можливостей.
Дітей і підлітків взагалі рідко турбують переживання самого факту хвороби, загрози особистому існуванню. Виключення складає лише одна патологія - та, що пов'язана з виникненням косметичних дефектів. У цих випадках нерідко виникають реакції явно переоценочного типу, коли найменший дефект представляється серйозною перешкодою для подальших успіхів в житті...
Адже, як відомо, для підліткового та юнацького віку особливо характерно надмірну увагу до своєї зовнішності. І багато цілком психічно здорові молоді люди бувають дуже незадоволені нею. Згадайте хоча б такі рядки з автобіографічній трилогії Л. Н. Толстого. «Я був сором'язливий від природи, але моя сором'язливість ще збільшувалася переконанням у моїй потворності. А я переконаний, що ніщо не має такого значного впливу на напрямок людини, як зовнішність його, і не стільки сама зовнішність, скільки переконання в привабливості або непривабливості її».
Ось і виходить, що у підлітка чи юнака интровертированного типу з емоційною лабільністю, з тривожно-недовірливими рисами характеру вже невеликий косметичний дефект стає життєвою проблемою номер один. І тоді він щодня по багато разів розглядає себе в дзеркалі, зітхає, настрій у нього постійно знижений. Інший раз така затяжна гиперреакция може перерости в особливий вид неврозу, іменованого дисморфофобией (страх зміни своєї зовнішності), коли виникає нав'язливий страх, пов'язаний з переоцінкою наявних фізичних недоліків. У таких випадках говорять про «синдромі Квазімодо».
Для людей похилого подібного роду косметичні дефекти найчастіше не представляють теми для роздумів. Але зате кожне більш чи менш тривале поточне захворювання нерідко теж формує переоценочного характеру реакцію, яка може йти в двох напрямках. Перше пов'язане з особистісними вітальними (життєвими) аспектами: страх за можливі наслідки виниклого захворювання для існування організму і його біологічної повноцінності, аж до страху смерті. Друге - в основному з роздумами над тим, до яких наслідків соціального характеру може призвести хвороба: страх виявитися нездатним до продовження своєї професійної діяльності, звільнення зі служби і т. д.
У людей більш старшого віку нерідко спостерігається недооцінка наявного страждання. І в цьому велику роль відіграють як загальне зниження реактивності всього організму недостатньою вираженістю самих симптомів захворювання, так і ті психічні зміни в старечому віці, які ведуть до зниження критики, до інтелектуального зубожіння.
