Над проблемою попередження раннього старіння людини чимало потрудився і великий російський фізіолог Іван Петрович Павлов.
Ряд його дослідів воістину дивний. Наприклад, він видаляв у собаки кору головного мозку. Тварина продовжувало бачити, чути, відчувати біль, але втрачало здатність орієнтуватись у сигналах навколишнього середовища. Як говорив В. П. Павлов, така собака - «глибокий інвалід і без сторонньої допомоги приречена на смерть». Що ж сталося з твариною? Виявляється, у нього зник весь набутий життєвий досвід. У той же час вроджені рефлекси залишилися без змін. Тварина могла померти від голоду: навіть якщо поруч з ним буде лежати шматок м'яса, воно його «не впізнає». Якщо той же шматок м'яса вкласти собаці в рот, вона проковтне його.
Таким чином, стало ясно, що у тварини з видаленою корою головного мозку порушувалася життєво важлива вища психічна функція пристосування організму до навколишнього його зовнішньому середовищі.
А ось інший досвід, багаторазово повторений Павловим і його співробітниками. Тут одна група піддослідних собак була поставлена в сприятливі умови повсякденного життя. Тваринам іншої групи були, навпаки, створені найважчі умови: їм порушували режим їжі, сну, задоволення інших життєвих потреб, їх постійно лякали й дратували. У результаті тварини, яким були створені хороші умови, росли здоровими, бадьорими, грайливими, жваво реагували на всі зовнішні сигнали. Собаки другої групи ставали безсилими, немічними, дратівливими, швидко дряхлели, виявляючи всі ознаки старості, а потім передчасно гинули.
Павлов наочно довів, що старіння організму, як і його довголіття, залежить від центральної нервової системи і її умовно-рефлекторної діяльності, що відбиває вплив зовнішнього середовища.
Травмуючі ситуації зовнішнього середовища перезбуджують нервову систему, порушення життєвого ритму і режимів веде до ослаблення діяльності кори головного мозку і обміну речовин, а за цим слідують виснаження і передчасне старіння.
Ось чому І. П. Павлов і його учні прийшли до висновку про необхідність емоційної захисту нервової системи. Це передусім організація правильного ритму праці та відпочинку, профілактика перевтоми, охорона людини, його психіки від травмуючих впливів. Одним словом, соціальні чинники, тобто умови життя людини і взаємодія його із зовнішнім середовищем, у профілактиці раннього старіння відіграють вирішальну роль.
Сам Павлов був людиною прямою, що не терпить інтриганства, пліток і всякої заздрості. Тому в його науковому колективі завжди панувала добра атмосфера дружби і довіри. Разом з тим він був вимогливим керівником і суворо вичитував тих співробітників з вини яких, скажімо, зривався той чи інший важливий досвід.
Павлов любив фізкультуру, прогулянки на повітрі. Він гаряче закликав своїх співробітників вступати в гімнастичне товариство, стверджував, що правильний гігієнічний відпочинок сприяє високій продуктивності праці. На роботу Павлов завжди йшов пішки, любив довгі велосипедні прогулянки. Він говорив, що фізична робота, «рухливий гігієнічний режим» народжують почуття «м'язової радості», прилив енергії.
Вчений вважав, що нормальна тривалість життя людини повинна доходити щонайменше до 100 років. «Ми самі,- писав Павлов,- своєю нестриманістю, своїм потворним поводженням з власним організмом зводимо цей нормальний термін до значно меншої цифри».
