Цей досвід з переконливістю підтвердив наше припущення, що при перехресному кровообігу у двох сполучених між собою тварин протягом декількох днів може зникнути несумісність крові і тканин, яка, на думку більшості вчених, заважає приживлению тканини або органу, пересаджених від одного організму іншому.
У зв'язку з цим слід згадати, що ще в 1938 році іноземний вчений Дж. Швинд провів успішні досліди по приживлению пересадженої ноги у щурів. Вчений зшивав задні лапи двох щурів між собою на дев'ять днів. Протягом цього терміну відбувалося зрощення шкіри і миші. Після цього Швинд поступово видаляв лапу від одного щура і приращивал її до іншої. Подібні досліди провів у 1940 році радянський вчений А. Р. Лапчинський, який підтвердив дані Швіндта і досяг того, що щури з чужою, замінюваними ногою жили більше року - до природної смерті.
У цих дослідах ні Швинд, ні Лапчинський ще не зшивали один з одним кровоносні судини, які у щурів занадто дрібні. У місці шва відбувалося проростання дрібних новоутворених судин з одного організму в інший. При пересадці ж кінцівок і органів у порівняно великих тварин і у людини одних дрібних судин вже недостатньо для харчування трансплантата. Тому метод Швинда дозволяє успішно пересаджувати кінцівки тільки у маленьких тварин. У великих тварин і людини при пересадці з допомогою тимчасового з'єднання двох організмів необхідно зшити крім шкіри та основні кровоносні судини, що живлять орган.
В результаті узагальнення досліджень вчених та власних дослідів з пересадки окремих органів і зрощуванню цілих організмів або їх частин ми приходимо до висновку, що при пересадці великих за розмірами органів або частин тіла реакції несумісності не виникає.
В науці відомий факт так званого імунологічного паралічу. Явище це полягає в наступному. При введенні в організм невеликої кількості білка виникає відповідна негативна реакція; при введенні дуже великої кількості чужорідного білка ця реакція зникає, вона як би «паралізується».
Мабуть, те ж саме спостерігається і при пересадках: маленький шматочок пересадженої шкіри не приживається, а великий при тих же умовах приживається, тобто негативної реакції в цьому випадку не виникає, вона паралізується (досліди Е. А. Зотикова, М. І. Єфімова та інших).
На підставі всього сказаного можна укласти, що для успішного приживлення органів, пересаджених від одного організму до іншого (у межах одного біологічного виду), потрібне дотримання наступних умов:
1. Підбір організмів для пересадки за групами крові, яким відповідають і групи тканин.
2. Найбільш досконале зшивання основних кровоносних судин, що живлять пересаджувати орган (з тим, щоб звести до мінімуму можливість утворення тромбу), та дотримання під час операцій всіх запобіжних заходів, що запобігають занесення інфекції.
3. У деяких випадках успіху пересадок може сприяти тимчасове створення перехресного кровообігу між підібраними для пересадки організмами з метою біохімічного зближення їх крові, тканин та органів.
При дотриманні цих умов пересадка органів стає практично здійсненним не тільки у тварин, але й у людини.
Звідки ж взяти органи для пересадки і яким шляхом здійснити перехресний кровообіг у людини?
