Кількість людей з хронічною нирковою недостатністю, які потребують лікування гемодіалізом, широко варіює. В ідеальному випадку гемодіаліз показаний всім особам, які не здатні продовжувати професійну діяльність, незалежно від біохімічних показників, що характеризують ниркову недостатність (Hampers, Schupak, 1967). На думку В. М. Єрмоленко (1972), подібна ситуація, як правило, збігається З падінням кліренсу ендогенного креатиніну нижче 5 мл/хв, підвищенням креатиніну сироватки до 12-15 мг%, зниженням добового діурезу до 800 мл Оскільки хворі досить часто знаходяться на низкобелковой дієті, на вміст сечовини в сироватці крові орієнтуватися не варто.
Blagg, Scribner (1973) вважають, що гемодіаліз слід починати при кліренсі ендогенного креатиніну нижче 10 мл/хв і рівень креатиніну сироватки вище 6 мг%. При такій постановці питання основним завданням хронічного гемодіалізу буде досягнення майже полюй реабілітації хворих.
Виходячи з принципових завдань гемодіалізу та показань до початку застосування даного виду терапії, число хворих з ХНН, щорічно потребують диализах, коливається від 35 до 75 на 1 млн. жителів (Ст. М. Єрмоленко, 1972). З урахуванням продовження життя діалізним хворим ця цифра в найближчі 10-15 років зросте до 150-200.
Щоб забезпечити успішне лікування хворих з гострою та хронічною нирковою недостатністю екстракорпоральним гемодіалізом з урахуванням сучасного рівня трансплантології, діалізний центр повинен виробляти в розрахунку на 1 млн. жителів 6000 диализов в рік (Alwall, 1969). Ні в одній країні поки ще таких умов не створено.
Найбільш перспективним для гемодіалізу вважається вік хворих від 15 до 50 років. Описані випадки успішного ведення гемодиализов у осіб старшої вікової групи (Е. М. Тареєв, 1972). Залежність показань до терапії ХПН гемодіалізом від віку хворих наочно ілюструється в табл. 115, запозиченої з роботи Scribner (1970).
Згідно з даними таблиці хронічний гемодіаліз найбільш перспективний у хворих у віці старше 50 років. При цьому необхідно врахувати, що пересадка трупної нирки у осіб цієї вікової групи в набагато більшому відсотку випадків закінчується невдачею. Але з віком симптоми уремії швидко прогресують і літні люди погано пристосовуються до діалізу (Barber та ін, 1975).
В силу безперспективності, гемодіаліз не показаний і економічно не вигідний хворим, які знаходяться в термінальній стадії ХНН з важкими незворотними ураженнями багатьох систем і органів. Однак саме по собі існування подібної категорії хворих в першу чергу пов'язано з відсутністю належного диспансерного спостереження і несвоєчасним початком гемодіалізу. Безперспективні з точки зору реабілітації усі хворі, які страждають важкими супутніми захворюваннями в їх термінальній стадії. У той же час гемодіаліз з успіхом проводиться хворим, у яких ознаки серцевої недостатності можуть бути усунені перикардиотомией або протезуванням клапанного апарату серця (Е. М. Тареєв, 1972). Є літературні дані терапії з допомогою гемодиализов хворих, що страждають миеломатозом (Leach та ін, 1972), синдром Гудпасчера (Berkess та ін, 1972), цукровий діабет (White та ін, 1973). Проведення гемодіалізу у такого контингенту осіб цілком виправдано, так як дає можливість більш успішно лікувати основне захворювання.
В літературі можна знайти досить великий перелік захворювань, при яких хронічний гемодіаліз протипоказаний (Н. Т. Терехов, 1974). Так, гемодіаліз не проводять при серцевої та бронхіальної астми, пневмоніях, важкої анемії, виразкової хвороби, туберкульоз і т. д. Само собою зрозуміло, що в цих випадках мова йде не про медичні показання та протипоказання до внепочечному очищенню, а про перспективність гемодіалізу, економічної вигідності його проведення, які в даний час часто залежать від технічної оснащеності діалізного центру та організації його роботи. У таких випадках Hempers, Schupak рекомендують керуватися не загальними міркуваннями, а розглядати конкретно кожну кандидатуру хворого з урахуванням тієї користі, яку принесе цей вид терапії. Так тяжка гіпертензія, ускладнена серцевою недостатністю, зовсім нещодавно розглядалася як протипоказання до гемодіалізу, але своєчасний початок гемодиализов з подальшою білатеральної нефрэктомией дозволяє добитися успіху у 95% хворих (Erben, 1972).
Одним з основних протипоказань для хронічного гемодіалізу є низький інтелект хворого, психологічна неадекватність, нездатність досить точно виконувати приписи медичного персоналу щодо дотримання диетарного режиму й медикаментозного регламенту (див. розділ XXV). Результати лікування хворих, мало зацікавлених у своїй реабілітації, як правило, залишаються незадовільними (Ст. М. Єрмоленко, 1972). Однак необхідно зазначити, що порушення режиму, встановленого лікарем, зниження рівня виконуваних раніше функціональних навантажень, ознаки емоційної лабільності, депресія і почуття страху досить часто зустрічаються у хворих, що знаходяться в адаптаційному періоді хронічного гемодіалізу (De Nour u. Czaczkes, 1969).
Отже, і останнє, здавалося б цілком резонне протипоказання, більшою мірою залежить не від хворого, а від навколишніх обставин.
Таким чином, завдання відбору хворих, яким показане лікування хронічним гемодіалізом, як правило, є найважчою в медичному, в моральному і в соціально-економічному аспектах. Вирішувати її краще всього колегіально із залученням широкого кола фахівців. Підводячи підсумки досягненням в області лікування хворих хронічним гемодіалізом, можна з упевненістю сказати, що з удосконаленням апаратури показання до цього виду терапії будуть розширюватися.
