До кінця 80-х рр. в розвинених капіталістичних країнах на частку кукурудзяного глюкозо-фруктозного сиропу буде припадати, ймовірно, близько 10 % загального виробництва солодких харчових речовин. Однак замінити звичний всім цукор ні інверта, ні глюкозо-фруктозный сироп, швидше за все, не зможуть: дуже не схожі вони на цукровий сироп, пісок, ні на кусковий цукор, чай з ними не поп'єш ні вприкуску, ні внакладку.
Те ж відноситься і до солодких порошків з яблучних вичавок і цукрових буряків, які представляють великий інтерес в якості сировини для деяких областей цукрової промисловості [20]. Технологія їх виробництва створена Інститутом технічної теплофікації АН УРСР. Порошок з яблучних вичавок, які залишаються після виробництва соку, містить (в перерахунку на суху масу) 6-11 % сахарози, 16-27% фруктози, 5-12 % глюкози, 4-11 % пектину і (що дуже важливо) багато інших речовин (органічні кислоти, ароматичні і дубильні речовини, вітаміни, макро - і мікроелементи). За розрахунками українських вчених, 1 т порошку еквівалентна 5 т яблук. Порошок з цукрового буряка отримують після віджимання з неї частини соку. В порошку міститься до 70 % сахарози, є вітаміни і різні корисні органічні і неорганічні компоненти.
Масштаби виробництва цукровмісних порошків можуть бути дуже великими. Щорічно в нашій країні при виготовленні соків і вин утворюється 3 млн. тонн яблучного, виноградного та інших фруктових вичавок, з яких може бути вироблена до 600 тис. тонн порошку, а ще приблизно половина цієї кількості - з нетранспортабельних фруктів. Поки, проте, виробництво зазначених порошків досить невелика, так як воно потребує значних капітальних витрат на створення нових промислових потужностей. Крім того (і це дуже важлива причина), харчова промисловість досить неохоче приймає це сировина, так як його використання вимагає розробки та затвердження нових державних стандартів на велику кількість продукції. Так що для масового та універсального застосування, на жаль, поки залишається тільки білий цукор (сахароза).
Білий цукор одержують із соку цукрового буряка і цукрового очерету, у яких міститься безліч найрізноманітніших речовин. Проте в процесі виробництва білого цукру від них практично повністю звільняються. Найбільше звернули увагу на повну втрату мікроелементів, особливо хрому, дефіцит якого погіршує стан вуглеводного та ліпідного про мена. В цукрі-сирці виявлено 1.59 мкг хрому, в жовтому цукрі - 1.19 мкг, а в білому його взагалі немає [72]. Додавання в їжу хрому покращує показники тесту на толерантність до глюкози у 40 % літніх людей з помірними порушеннями вуглеводного обміну і у 50 % дорослих з початковими формами діабету [72]. На думку вчених, щоденне додавання хрому може поліпшити толерантність до сахарам приблизно 13 млн. американців. Подальші дослідження показали, що роль хрому пов'язана з аліментарним фактором, який є низькомолекулярним, розчинним і термостабільним з'єднанням хрому. Це органічне з'єднання хрому повніше засвоюється організмом, ніж його неорганічні сполуки, і надає інсуліно-стимулюючий ефект [56].
Сторінки: 1 2 3 4
