Представлені основні диференціально-діагностичні критерії за залишковим тиску і пресорні пробам, рекомендовані до практичного використання. Вони дозволяють у поєднанні з клінічним дослідженням правильно оцінити гіпертензію у спортсменів. Як видно з таблиці, при визначенні залишкового тиску час зниження артеріального тиску до рівня залишкового, ступінь додаткового тиску і рівень залишкового збільшуються, якщо послідовно порівнювати людей з підвищеною судинної реактивністю, хворих гіпертонічною хворобою I стадії. Пресорні проби також виявляють наростання тиску у відповідь на подразник у тій же послідовності.
Що ж стосується гіпотензивних станів, то при визначенні залишкового тиску слід також звертати увагу на час випадкового зниження тиску до рівня залишкового, а при проведенні пресорних проб враховувати амплітуду коливань тиску і час його повернення до вихідного рівня. Істотне диференціально-діагностичне значення має також визначення швидкості кровотоку методом оксигемометрии.
У спортсменів з фізіологічної гіпотензією високої тренованості артеріальний тиск знижується до рівня залишкового у більшості випадків у перші 6 хв або при повторних вимірюваннях не змінюється; величина додаткового тиску звичайно не перевищує 5-10 мм рт. ст., коливань залишкового тиску немає (див. табл. 8). У спортсменів з гіпотонічної хворобою і вторинної гіпотензією внаслідок вогнищ хронічної інфекції зниження артеріального тиску до рівня залишкового зазвичай відбувається в межах 9-12 хв, при повторних вимірюваннях спостерігаються коливання залишкового тиску в межах 10 мм рт. ст. Дані, отримані при визначенні залишкового тиску у спортсменів з вторинної гіпотензією внаслідок перевтоми, характеризують стан, як би середнє між фізіологічною та патологічною формами гіпотензії, а саме: артеріальний тиск знижується до рівня залишкового протягом 6-12 хв, а коливання залишкового тиску знаходяться в межах 5 мм рт. ст. Аналогічні зміни мають місце при застосуванні холодової проби та проби з затримкою дихання. Так, у спортсменів з фізіологічної гіпотензією підйом артеріального тиску у відповідь на подразник зазвичай не перевищує 5-10 мм рт. ст., а відновлення його до вихідного рівня відбувається у перші 3 хв.
У спортсменів з гіпотонічної хворобою і вторинної гіпотензією внаслідок вогнищ хронічної інфекції артеріальний тиск яких не змінюється (гипореактивность), або підвищується значно - на 15-20 мм рт. ст. і більше (гіперреактивність), причому відновлення тиску, як правило, затягується до 6-8 хв. Дані у спортсменів з гіпотензією внаслідок перевтоми близькі до даних у спортсменів з фізіологічної гіпотензією (підйом артеріального тиску не більше 5-10 мм рт. ст. і відновлення його в перші 5 хв).
Результати, отримані при застосуванні пресорних проб, свідчать про відмінність реакцій, що характеризують функцію вазомоторних центрів при фізіологічній і патологічній формах гіпотензії. Для фізіологічної гіпотензії характерні реакції, властиві здоровим людям з нормальним артеріальним тиском. Реакції при гіпотонічній хворобі та вторинної гіпотензії внаслідок вогнищ хронічної інфекції дуже схожі між собою. Це дозволяє припустити, що, розвиваючись на різній основі, патологічні форми гіпотензії викликають близькі зміни у внутрішніх органах та у вищих центри, що регулюють артеріальний тиск. Спортсмени з гіпотензією внаслідок перевтоми - це фактично здорові люди, у яких є невеликі порушення вазомоторних центрів.
Для спортсменів з фізіологічної гіпотензією високої тренованості характерне уповільнення швидкості кровотоку, що визначається методом оксигемометрии, розцінюється як наслідок економізації обмінних процесів під впливом систематичних тренувань. Швидкість кровотоку у спортсменів з гіпотонічної хворобою і вторинної гіпотензією внаслідок вогнищ хронічної інфекції частіше нормальна або має тенденцію до прискорення. У спортсменів з вторинної гіпотензією внаслідок перевтоми швидкість кровотоку вище, ніж у спортсменів з фізіологічної гіпотензією.
