В дану групу препаратів входять ізоніазид, рифампіцин, стрептоміцину сульфат, канаміцин, піразинамід, етіонамід, етамбутол, циклосерин, флоримицин, ПАСК, тиоацетазон та ін Більшість з них впливають на мікобактерії туберкульозу бактеріостатичну дію. Питання, пов'язані з впливом на ембріон і плід стрептоміцину та канаміцину, були детально розглянуті в розділі, присвяченому антибіотиків. Що стосується ізоніазиду, то даний препарат переходить через плаценту, а його вміст в фетальної крові та амніотичній рідині досягає 60% від максимальних концентрацій у крові матері [Jentgens Р., 1973]. D. I. Scheinhorn, V. A. Angelillo (1977) проводили протитуберкульозну терапію ізоніазидом (доза препарату 300 мг/добу) під час вагітності та спостерігали у потомства цих матерів виникнення таких вад розвитку, як гіпоспадія, мієломенінгоцеле, дефекти міжшлуночкової перегородки серця і ін Однак частота цих аномалій розвитку достовірно не відрізнялася від такої в контрольній групі. У зв'язку з цим у літературі переважає точка зору про безпеку застосування ізоніазиду у вагітних і годуючих жінок.
Значні труднощі виникають при оцінці впливу на плід такого протитуберкульозного антибіотика, як рифампіцин. Препарат проникає через плаценту, і його зміст у фетальної крові та амніотичній рідині становить близько 30% від максимального вмісту в крові матері. J. Warkany (1979) в експериментах на вагітних мишах і щурах виявив виражену тератогенну дію цього препарату. У той же час G. Rocher і співавт. (1971) при призначенні жінкам, хворим на туберкульоз, рифампіцину (добові дози препарату становили 600 мг) у різні терміни вагітності не виявили у їх потомства збільшення частоти вад розвитку. Тим не менш Н. Jentgens (1976) та деякі інші дослідники вважають протипоказаним призначення даного антибіотика в I триместрі вагітності.
Інший препарат цієї групи - етамбутол - може використовуватися під час вагітності. Встановлено, що він практично повністю позбавлений ембріотоксичних та тератогенних властивостей [Bobrowitz I. D., 1974; Jentgens Н., 1976]. ПАСК проникає до плоду через плаценту, але не надає эмбриолетального, фетотоксичної і тератогенної дії. Це було виявлено в експериментальних дослідженнях Т. Р. Мойсеєвої (1957), а потім багаторазово підтверджено в клінічних спостереженнях.
