Будь-яка травма, отримана спортсменом, не тільки фізичне пошкодження тій або іншій частині тіла, але і джерело змін у його психічному стані. Характер і інтенсивність цих змін багато в чому залежать від локалізації і тяжкості травми, а також від особливостей нервової системи і особистості спортсмена. Однак при значних індивідуальних відмінностей у прояві психічних змін, викликаних травмами, всі вони об'єктивно обумовлені впливом виникли больових відчуттів, порушеннями звичної діяльності, зривом значних життєвих планів і т. п. Під впливом цих факторів у спортсменів часто погіршується самопочуття і настрій, з'являються стан депресії, почуття тривоги за своє здоров'я, успішність подальшої підготовки і можливість виступів у змаганнях.
У спортсменів з акцентованими проявами іпохондричних рис характеру нерідко виникають стану тривожного очікування та підвищеної помисливості, які несприятливо відбиваються на подальшому ході лікування. Вони можуть бути посилені ятрогенними впливами з боку лікарів, медичного персоналу і оточуючих осіб. Часте виникнення подібних станів призводить у недостатньо емоційно стійких спортсменів до появи досить стабільних залишкових явищ невпевненості, боязкості, скутості, зниження рівня нервово-психічної активності і т. п. Більш резистентні до психічного впливу травм спортсмени із сильною, врівноваженою нервовою системою, з розвиненими вольовими рисами характеру та емоційною стійкістю.
Для більш швидкого і ефективного лікування травм та ліквідації можливого негативного впливу їх на психіку лікаря, а згодом і тренеру необхідно систематично застосовувати в ході лікування і реабілітації ряд психолого-педагогічних, психопрофілактичних та психогігієнічних заходів і впливів.
До їх числа слід віднести проведення раціональних переконує бесід зі спортсменами, організацію спрямованих групових впливів, навчання їх різним прийомам самонавіювання і самовпливу.
В ході цих заходів вирішується ряд досить складних завдань. Насамперед необхідно проінформувати спортсмена про сутність і перспективи лікування травм і виробити правильне ставлення до них, бажання як можна швидше вилікуватися, дотримуючись при цьому всі приписи лікаря і всіляко допомагаючи йому в процесі лікування. Слід систематично усувати у спортсмена синдроми тривожності й підозріливості, виробляти впевненість у сприятливому результаті лікування і подальшому успішному продовженні підготовки і виступів у змаганнях.
Найважливіше завдання, яку вирішує весь колектив фахівців, - поступове зміцнення і розвиток у спортсмена в період реабілітації бійцівських якостей: цілеспрямованості, наполегливості, стійкості у перенесенні хворобливих відчуттів і дискомфорту, мужності в процесі операцій і т. д.
Оволодіння сучасними методами психічної саморегуляції, заснованої на принципах аутогенним ідеомоторного тренування і самонавіяння, дозволяє спортсмену використовувати існуючі психосоматичні і психофункциональные взаємозв'язку для більш ефективної ліквідації травм. В особливо складних і тяжких випадках у бесіді необхідно пояснити спортсмену серйозність становища, але психічно не травмувати його, узагальнено можливі погані наслідки, як це нерідко роблять деякі лікарі, позбавляючи атлета впевненості у можливості самому активно й успішно включитися в процес лікування. Необхідно також, щоб весь медичний персонал повсякденно сприяв створенню у спортсменів оптимістичного настрою, розвитку їх інтелектуальної, а з часом і фізичної активності, прагнення до самовиховання волі у всіх діях і вчинках. Лідером у цих питаннях має бути лікар, який зобов'язаний зорієнтувати медичний колектив на проведення роботи в потрібному соціально-психологічному і соціально-гігієнічному напрямку.
Методи аутогенного тренування і її різні модифікації, такі потрібні і ефективні при лікуванні травм і в створенні у спортсменів відповідного психічного стану, нині широко застосовуються в спортивній медицині. Всі варіанти аутогенного тренування (а сюди входять різні прийоми, словесні впливу, створення образів-уявлень) призводять до фази повного розслаблення і дрімотного стану. У цій фазі спортсмен може з найбільшим успіхом піддаватися зовнішнім (гетеро) і власних (ауто) впливів. Зокрема, під час лікування травм можуть бути найбільш ефективно сприйняті і засвоєні установки про зниження больових відчуттів і тривожності, побоювання поганих наслідків ушкодження, про підвищення впевненості в правильному ході лікування, можливості почати повноцінні тренування і з успіхом виступати на змаганнях*.
На закінчення можна з упевненістю сказати, що систематичне застосування при лікуванні травм психолого-педагогічних і психогігієнічних заходів і активне, усвідомлене застосування спортсменами прийомів саморегуляції дозволять значною мірою підвищити ефективність лікувального процесу та скоротити його тривалість.
