Одного разу у вагоні поїзда автор цих рядків, лежачи на верхній полиці, почув, як сиділи внизу молоді люди тихо вели розмову про особисті переживання одного з них в перші дні подружнього життя. Треба сказати, що питання були дуже життєвими, важливими. Але, на жаль, про цих питаннях обидва співрозмовника мали дуже туманне уявлення. Перші сторінки подружнього життя... Прийнято вважати, що втручатися в чужі розмови, а тим більше в чужі інтимні справи непристойно, це, мовляв, ознака поганого тону. Але в даному випадку втрутитися вчасно мені здалося необхідним.
На інший ранок я краще познайомився зі своїми сусідами по купе і вирішив вже сам продовжити розпочатий ними розмову про сімейних справах.
Через деякий час між нами йшла досить невимушена бесіда.
З'ясувалося, що мої співрозмовники - студенти, які їдуть на зимові канікули додому, славні, життєрадісні хлопці.
- А звідки ми можемо про це знати? - сказав один зі співрозмовників.
- З нами ніколи і ніхто ці питання не піднімав. Правда, одну книжку читав, не пам'ятаю автора, така цікава, та тільки на один вечір хлопці дали, так що мало чого встиг прочитати. Потім в гуртожиток лектор приходив, так що був він аж надто короткий, до того ж все соромився. А так, слабо ми підковані в цьому, а часом не з ким порадитися...
«Не з ким порадитися»... З якою гіркотою була виголошена тоді ця фраза. Ні, невірно!
Дорогі юнаки і дівчата! Ви завжди можете знайти в особі лікарів і педагогів добрих порадників в пору юності, змужніння, саме в цю пору, коли вам 16 - 18 років і ваше життя заповнюється новими переживаннями, радощами, надіями.
Адже в нашій країні багато молоді. І нам не байдуже, якими людьми в фізичному і моральному відношенні вони виростуть.
