Застосування різних методів рентгенологічного дослідження (див.) є важливою ланкою в загальній системі загальноклінічного обстеження хворого. Основне завдання рентгенологічного О. б. в кожному окремому випадку полягає в тому, щоб, використовуючи методику і техніку рентгенодіагностики (див.), сприяти встановленню загальноклінічного діагнозу.
Найважливішим принципом рентгенологічного О. б. є досягнення максимальних діагностичних результатів при мінімальному кількості проведених досліджень. Тому, складаючи й реалізовуючи план рентгенологічного О. б., треба починати з більш простих рентгенодіагностичних процедур, ускладнюючи їх лише по мірі необхідності. Особливо складні, а тим більше небайдужі для хворого методи рентгенологічного дослідження, пов'язані з введенням в кров'яне русло, порожнини тіла або паренхіму органів контрастних речовин, а також дослідження, що супроводжуються підвищеною променевим навантаженням, повинні застосовуватися тільки за спеціальними показаннями і лише в тих випадках, коли діагностичні результати передували більш простих методів виявилися недостатніми або коли дані більш складних методів дослідження необхідні для подальшого лікарського, зокрема хірургічного, втручання.
Успішні результати рентгенологічного обстеження хворого можуть бути досягнуті при високій кваліфікації лікаря-рентгенолога з одного боку і при правильному розумінні лікарем можливостей і меж рентгенологічного методу з іншого. Лікуючий лікар, направляючи хворого на дослідження до рентгенологу, повинен ставити перед ним конкретне завдання - мета дослідження, зазначивши в напрямку область, що підлягає дослідженню, і забезпечивши напрямок (в умовах поліклініки) лікувальним документом (книжкою, картою), а при відсутності такого необхідними вихідними даними: короткий анамнез, скарги хворого, результати проведених досліджень та аналізів (за показаннями) і передбачуваний діагноз.
В умовах стаціонару хворий повинен бути направлений в рентгенівський кабінет, а важкі хворі і діти - доставлені в супроводі медичного персоналу разом з історією хвороби, яка повинна містити необхідні вихідні анамнестичні та клінічні дані, а також результати аналізів крові, сечі, калу та шлункового соку (якщо передбачається дослідження шлунково-кишкового тракту).
При повторному напрямку на рентгенологічне дослідження історія хвороби повинна містити дані попереднього дослідження - протокол і рентгенограми (якщо вони перебували в стаціонарі).
Найкращі результати обстеження хворого можуть бути досягнуті, якщо лікуючий лікар особисто присутній в рентгенівському кабінеті при обстеженні спостерігається ним хворого, а при складних дослідженнях (ангіографія, бронхографія, вентрикулоэнцефалография, пневмоперитонеум, урографія, фістулографія та ін) безпосередньо бере участь у проведенні дослідження.
Складаючи загальний план О. б., лікуючий лікар при плануванні тих чи інших рентгенологічних досліджень повинен враховувати можливий вплив результатів одних досліджень на інші і, виходячи з цього, визначати їх послідовність. Так, наприклад, при необхідності в процесі О. б. дослідити шлунково-кишковий тракт і сечовивідні шляхи останні треба піддати рентгенологічному дослідженню в першу чергу. В іншому випадку залишки сірчанокислого барію, що затрималися в травному тракті, можуть перешкодити дослідженню сечової системи або дати привід до помилкового висновку про наявність конкрементів у сечовивідних шляхах.
Якщо за план обстеження хворого в цілому відповідає лікар, то за порядок проведення та результати рентгенологічного О. б. всю повноту відповідальності несе лікар-рентгенолог, який один і повинен вирішувати питання про вибір тієї чи іншої техніки і методики дослідження в кожному конкретному випадку. Тому не слід у напрямку на рентгенологічне обстеження вказувати на необхідність зробити «знімок у двох проекціях» або тим більше рекомендувати контрастне дослідження шлунково-кишкового тракту при підозрі на прорив полого органу, так як таке дослідження в подібних випадках абсолютно протипоказано і може бути застосоване лише після ретельної оглядової рентгеноскопії, абсолютної впевненості у відсутності симптомів прориву і виключення були підозр. Всі ці технічні та методичні питання належать виключно до компетенції рентгенолога.
В цілях забезпечення успіху рентгенологічного обстеження хворого лікар-рентгенолог повинен докладно і точно інструктувати медичний персонал лікувального закладу про правила та техніки підготовки хворих, що підлягають спеціальним методам дослідження (урографія, холецистографія тощо). В поліклінічних умовах необхідно забезпечити видачу відповідної інструкції хворому на руки.
Лікар-рентгенолог зобов'язаний слідкувати за суворим дотриманням основ медичної деонтології, не допускаючи жодних висловлювань, які можуть травмувати психіку хворого. Висновки, які містять вказівки на небезпечний для життя або невиліковний характер захворювання, не повинні видаватися хворому на руки. Особливих організаційних форм вимагають масові флюорографічні обстеження населення і, зокрема, так званих обов'язкових контингентів (працівники дитячих закладів, харчових підприємств, продуктових складів і магазинів, ресторанів і їдалень, перукарі, особи призовного віку, студенти та учні училищ, технікумів, шкіл і ін) з метою виявлення в них приховано протікаючих захворювань, головним чином туберкульозу легенів (див. Флюорографія). Дообстеження виявлених хворих повинно бути повним і проводитися у відповідності з загальними вимогами до О. б.
