Відновлення при переломах і вивихах у ліктьовому суглобі у спортсменів поділяється на три етапи: медичної реабілітації; спортивної реабілітації; спортивного тренування.
Етап медичної реабілітації поділяється на три періоди: іммобілізації; відновлення функції ліктьового суглоба (постиммобилизация); відновлення загальної працездатності.
Комплекс лікувальних заходів і його тривалість залежать від характеру перелому, ступеня реактивності тканин в зоні травми, строків, що пройшли з моменту її, а також віку хворого та специфіки виду спорту.
Перший період ставить завдання забезпечення надійної іммобілізації відламків і створення необхідних умов для нормальної регенерації кісткової тканини. Останнє може бути забезпечене при своєчасному поліпшенні крово - і лімфообігу в зоні ушкодження, а також умов трофіки, що досягається ранніми термінами призначення активних рухів у травмованому суглобі (в залежності від характеру перелому, виду і ступеня зміщення уламків вони коливаються в межах від 5 до 21 дня з моменту репозиції). Наведені терміни, природно, є орієнтовними, оскільки методика відновного лікування при ушкодженні ліктьового суглоба повинна будуватися насамперед з урахуванням перебігу репаративних процесів і особливої реактивності даного суглоба (А. Ф. Каптелин, 1969).
У першому періоді показано і активні рухи в міжфалангових суглобах пальців кисті, променезап'ястковому та плечовому суглобах. Одночасно хворим призначаються активні рухи в суглобах здорової руки, а також фізичні вправи для м'язів плечового пояса, тулуба і нижніх кінцівок. Вони виконують великі обсяги загальнотонізуючих та спортивно-допоміжних вправ по мірі нормалізації загального стану і поліпшення самопочуття. В цьому періоді можна вирішити також тривалу ходьбу в середньому і швидкому темпі, легкий кросовий біг, присяды і полуприсяды, різні вправи для ніг силового характеру (на спеціальних тренажерах). З метою попередження застійних явищ в зоні ушкодження застосовуються спеціальні укладання в піднятому положенні кінцівки.
Другий період - відновлення функції ліктьового суглоба - рентгенологічно визначається наявністю вираженої картини консолідації в місці перелому.
Основні завдання - повне відновлення рухливості у травмованому суглобі; попередження різних ускладнень з боку ліктьового суглоба; підтримання та збереження спортивної працездатності; відновлення загальної працездатності. Хворим призначається комплекс спеціальних фізичних вправ для травмованого суглоба в полегшених умовах, для чого використовуються змінна площину столу і спеціальні роликові візки (А. Ф. Каптелин, 1969). Рухи відбуваються в повільному темпі з поступовим збільшенням амплітуди і кількості рухів. Необхідна умова успішного відновлення функції ліктьового суглоба - повне виключення квапливості, перевантаження і перенапруги параартикулярных тканин і капсульно-зв'язкового апарату. У цьому періоді хворим уникають призначати масаж, енергійні теплові процедури, а також вправи з обтяженнями, так як під впливом додаткових подразників створюються сприятливі умови для гетеротропного утворення кісткової тканини в параартикулярных тканинах і формування контрактури суглоба (А. А. Корж, 1963; А. Ф. Каптелин; 1962, М. А. Лобова, 1966).
Одночасно з вправами локального характеру тривають общетонизирующая лікувальна фізична гімнастика з поступовим збільшенням обсягу й інтенсивності навантажень практично для всіх м'язових груп здорової руки, тулуба і нижніх кінцівок, а також раніше призначені спортивно-допоміжні та імітаційні вправи (біг, ходьба, ігрові елементи, вправи з обтяженням для ніг і тулуба на спеціальних тренажерах). З метою запобігання повторної травматизації капсульно-зв'язкового апарату пошкодженого суглоба, а також для виключення перенапруг останнім часом застосовуються спеціальні шарнірні апарати, що дозволяють поступово і дозовано збільшувати ступінь кутових переміщень в суглобі при практично необмеженому обсязі й інтенсивності загальних навантажень.
Етап спортивної реабілітації починається з відновлення функції травмованої кінцівки та загальної працездатності хворого. Відновлення ж спортивної працездатності залежить від виду спорту і кваліфікації спортсмена. Раніше інших до нього підходять представники групи циклічних видів спорту: бігуни на середні і довгі дистанції, лижники-гонщики, велосипедисти (шосейники), представники групи ігрових і технічних видів спорту. Пізніше відновлюються представники групи єдиноборств, і в останню чергу - групи складнокоординаційних і швидкісно-силових видів спорту. Слід зазначити, що для останніх двох груп переломи ліктьового суглоба настільки серйозна травма, що під сумнів ставиться можливість подальшого заняття цими видами спорту.
