Як відомо, інтенсивність і тривалість кровоотделения найтіснішим чином пов'язані з станом судинної стінки.
Зміни судинної стінки можуть проявлятися порушенням проникності або резистентності, при цьому у виникненні кровотечі основним є зниження резистентності (Н. В. Арлащенко, 1959).
Багато авторів ототожнюють поняття «резистентність» і «проникність» (Е. І. Кватера, 1961; А. Е. Мандельштам, 1964, і ін), в той час як інші (В. А. Ойвін, 1956, та ін) відносять їх до абсолютно різним явищам.
Van der Burg (1953) вважає, що резистентність капілярів залежить від тонусу судин, міцності і фізичних умов існування ендотеліальних клітин, а також від проміжної сполучної речовини. Zweifach (1962) вважає, що зниження резистентності обумовлено порушенням міжклітинної субстанції і основної мембрани капілярів. Диапедез еритроцитів відбувається через цементуючою речовина ендотелію в результаті збільшення просвіту між ендотеліальними клітинами. Відразу після переходу еритроцитів відновлюється безперервність цементуючої речовини ендотелію.
Наявні в літературі роботи присвячені переважно дослідженнями резистентності капілярів шкіри. За даними Van der Burg (1953), зміни резистентності шкіри і слизової губ були аналогічними і зводилися до зниження її перед і під час менструації і підвищення в межменструальный період.
Aimes і Tzarn (1955) досліджували резистентність капілярів у 27 хворих ювенільними кровотечами і фіброміомами матки. Дослідження, проведені в період поза кровотечі, дали негативний результат, в той час як з 11 обстежених в момент кровотечі у 5 резистентність виявилася зниженою.
А. Ф. Макарченко і В. Ф. Саєнко-Любарська (1958) при дослідженні 155 хворих, що мали патологічний клімакс, у більшості з них встановили зниження резистентності капілярів. Причини, що призводять до зміни стінок судин шкіри, численні (вплив статевих гормонів, авітамінозів, інтоксикацій, інфекцій та ін).
А. А. Радионченко (1963) було проведено паралельне дослідження резистентності капілярів шкіри та слизової шийки матки за методом А. В. Нестерова у 234 жінок (з них 160 здорових і 74 з функціональними матковими кровотечами). При цьому у жінок з нормальним менструальним циклом були отримані ідентичні дані щодо стану резистентності капілярів шкіри та слизової шийки матки (резистентність капілярів шкіри була знижена у 19% жінок, слизової шийки матки - у 18%).
Дослідження автора показали, що у хворих про функціональними матковими кровотечами резистентність капілярів шкіри та слизової шийки матки порушена, особливо у жінок з климактерическими! кровотечами, що, ймовірно, пов'язано! з віковими змінами організму. У цих хворих під час кровотеч зниження резистентності капілярів слизової шийки матки спостерігалося частіше, ніж зниження резистентності капілярів шкіри. Звідси А. А. Радионченко робить висновок, що зниження резистентності є переважно місцевим процесом і спостерігалося в основному при залозистої гіперплазії ендометрія у стадії секреції; зниження ж резистентності капілярів шкіри мало місце лише у частини цих хворих. Було також встановлено, що при функціональних маткових кровотечах є пряма залежність між ступенем зниження резистентності капілярів слизової шийки матки і кількістю втраченої крові. Після проведеного медикаментозного лікування, спрямованого на відновлення резистентності капілярів або видалення патологічно зміненого ендометрія шляхом вискоблювання, резистентність капілярів слизової шийки підвищувалася, а кровотеча припинялося.
Це переважне зниження резистентності капілярів слизової шийки дозволило автору припустити, що у хворих функціональними матковими кровотечами порушена також і резистентність капілярів слизової порожнини матки. На думку А. А. Радионченко, є підстави вважати, що зниження резистентності капілярів у хворих функціональними матковими кровотечами є одним з провідних чинників у механізмі виникнення кровотеч.
За даними А. А. Радионченко і В. Д. Михайлова (1968), серед 120 хворих на рак шийки матки було встановлено (методом А. В. Нестерова) зниження резистентності капілярів шкіри - у 24%, слизової шийки матки - у 34% і піхви - у 34%. Патологічна резистентність капілярів спостерігалася переважно у хворих з важким перебігом злоякісного процесу. То ж відзначав і М. А. Айламазян (1962) у хворих на рак шийки та тіла матки.
У даній роботі було проведено паралельне дослідження резистентності капілярів шкіри та слизової шийки матки за методом А. В. Нестерова у 112 хворих з кровотечею в менопаузі.
Визначення резистентності капілярів проводилося за методикою, описаною А. А. Радионченко (1963). Апарат для визначення резистентності капілярів складається з вакуумметрів, двох скляних микробанок діаметром 15 мм і насоса Шинца. Микробанки з'єднані з насосом Шинца і вакуумметром за допомогою системи, що складається з трійників і гумових трубок (рис. 17). Для визначення резистентності капілярів одну микробанку прикладають до шкіри внутрішньої поверхні плеча, відступивши на 5-10 см від ліктьового згину; другу після розкриття піхви дзеркалами прикладають до слизової передньої губи шийки матки (рис. 18). Після додатки микробанок з системи відкачують повітря за допомогою насоса Шинца, знижуй тиск до 300 мм рт. ст. на 3 хв.
Рис. 17. Апарат для визначення резистентності капілярів шкіри та слизової шийки матки.
Рис. 18. Методика визначення резистентності капілярів слизової шийки матки (за А. А. Радионченко).
Оцінка проби проводилася за кількістю петехій, крововиливів, по фону і набряку в місцях накладання микробанок через 3 хв після закінчення проби; при цьому розрізнялися такі ступені (за А. А. Радионченко, рис. 19,а-г):
0 ступінь - блідий фон з розсіяними петехиями (до 15);
1 » -злегка гіперемований фон і від 20 до 40 петехій;
II » -густо гіперемійоване поле з великою кількістю дрібних і великих петехій;
III » -суцільне сильний крововилив, іноді з випотом крові з капілярів.
Патологічними є II і III ступеня.
Рис. 19. Ступеня резистентності капілярів слизової шийки матки (за А. А. Радионченко): 0 ступінь (а); I ступінь (б); II ступінь (в); III ступінь (р).
Отримані таким чином результати представлені в табл. 17.
ТАБЛИЦЯ 17
Резистентність капілярів шкіри та слизової шийки матки у жінок з кровотечами в менопаузі
Ймовірність нормальної резистентності капілярів шкіри становить для хворих з кровотечами в менопаузі, не пов'язаними зі злоякісною пухлиною матки, 0,94 ± 0,03, а ймовірність патологічної резистентності капілярів при тих же умовах
дорівнює 0,06. Така різниця ймовірностей свідомо не може бути віднесено за рахунок обмеженості обсягу вибірки, тобто у жінок з кровотечами в менопаузі, не пов'язаними зі злоякісною пухлиною матки, резистентність капілярів шкіри, як правило, нормальна (0 або I ступеня).
Інша картина спостерігалася у цих жінок при дослідженні резистентності капілярів слизової шийки матки. Тут ймовірності норми і патології дорівнюють відповідно 0,35 і 0,65. Неважко бачити, що і тут різниця не може бути пояснено обмеженістю обсягу вибірки, так як ймовірність патології суттєво відрізняється від ймовірності норми, причому патологічні зміни резистентності капілярів шийки матки спостерігалися в переважній більшості випадків.
Для хворих злоякісною пухлиною матки ймовірності нормальної і патологічної резистентності капілярів шкіри становлять відповідно
0,88 і 0,12. Це розходження є завідомо істотним, тобто резистентність капілярів шкіри в переважній більшості випадків також нормальна.
У той же час ймовірності нормальної і патологічної резистентності капілярів слизової шийки матки складають у цих хворих відповідно 0,41 та 0,59. Це розходження є несуттєвим, оскільки зони ймовірностей перетинаються і, отже, резистентність капілярів слизової шийки матки у хворих злоякісними пухлинами матки може бути приблизно з рівною ймовірністю нормальної або патологічної.
Наведені дані свідчать про те, що у жінок з кровотечами в менопаузи різної етіології показники резистентності капілярів слизової шийки матки в середньому більш інформативні, ніж капілярів шкіри. Крім того, виявилося, що у жінок з кровотечами, не пов'язаними зі злоякісними пухлинами матки, спостерігалося статистично істотне зниження резистентності капілярів слизової шийки. Це дає підставу вважати, що резистентність капілярів слизової порожнини матки у цих жінок також знижена.
Беручи до уваги дані Aimes і Tzarn, можна вважати, що зниження резистентності капілярів слизової шийки матки мала місце у значно більшої кількості жінок, однак воно не змогло своєчасно бути виявлено, так як хворі поступали в стаціонар і піддавалися обстеження вже після припинення у них маткової кровотечі.
