Серед інших факторів, що визначають гормональний профіль гладких хворих, особливе місце займають біогенні аміни [Leibowitz, 1978; Giorgino R. et al., 1981]. Відомо різноманітне і виражений вплив біогенних амінів на жировий і вуглеводний обмін, в основному у вигляді активації ліполізу і глікогенолізу.
В метаболізмі ліпідів можна виділити два основних ланки, що активуються катехоламінами: ліполіз, здійснюваний через активування ліпази циклічним 3', 5'-АМФ, і β-окислення жирних кислот [Матлина Е. Ш., Меньшиков Ст. Ст., 1967; Андрєєв С. В., Кобкова І. Д., 1970; Barondes, 1962]. Ліполітичну активність має і дофамін [Clough, Kenny et al., 1971]. Дія норадреналіну на метаболіти в основному аналогічно дії адреналіну, але по ряду показників слабкіше [Матлина Е. Ш., Меньшиков Ст. Ст., 1967; Горкін Ст. 3., 1967]. Катехоламіни стимулюють і ліпогенез, але їх дія на ліполіз виражено сильніше [Effendie Saad, Ostman Jan, 1970].
Вивчення вмісту катехоламінів, їх попередників і продуктів метаболізму при ожирінні цікаво з кількох точок зору. З одного боку, у хворих на ожиріння знижений тонус симпатичного і підвищений тонус парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. Відомо, що симпатична нервова система гальмує відкладення жиру, а парасимпатична його стимулює. Інсулін підвищує збудливість парасимпатичних нервових закінчень і пригнічує ефект симпатичної нервової. системи. Отже, гіперінсулінемія підтримує високий тонус парасимпатичного відділу нервової системи. З іншого боку, ожиріння нерідко ускладнюється атеросклерозом, при якому функціональний стан симпатоадреналової системи інше, а саме активується симпатична нервова система. Крім того, як атеросклероз, так і аліментарне ожиріння супроводжується ендогенним дефіцитом вітаміну В6 [Гвоздова Л. Р., Парамонова Е. Р. та ін, 1966; Фролова І. А., Оленьова Ст. А. та ін, 1971], бере участь в якості кофактора у процесах синтезу і розпаду катехоламінів (ДОФА-декарбоксилаза, моноаминоксидаза сироватки). Нарешті, при аліментарному ожирінні підвищена [Фролова І. А., 1972], а при атеросклерозі знижена [Аронов Д. І., 1962] активність сироваткової моноаміноксидази - ферменту, що розщеплює дофамін [McEven, 1965]. Зниження екскреції катехоламінів у огрядних людей доведено [Баранов В. Р. та ін, 1971; Шупак М. Ст., Мігунова Д. К., 1975; Hofmann, 1972].
У обстежених нами хворих, у яких в генезі ожиріння був провідним харчової дисбаланс (66 осіб), також встановлена низька добова екскреція з сечею катехоламінів - адреналіну, норадреналіну і дофаміну [Фролова І. А., Беюл Е. А. та ін, 1974]. Екскреція була знижена в 1,7; 1,4 і 1,9 рази відповідно порівняно з контрольними спостереженнями.
Вміст адреналіну було змінено дещо більше порівняно з норадреналином; майже у всіх випадках коефіцієнт адреналін/норадреналін був зменшений. Зниження екскреції катехоламінів кілька помітніше у огрядних жінок, ніж у огрядних чоловіків, однак ця закономірність спостерігається і в нормі.
Вік мало впливав на екскрецію катехоламінів у хворих на ожиріння. Серед хворих від 16 до 70 років навіть у молодих людей екскреція біогенних амінів була значно знижена. Це дуже важливо для трактування прогресування захворювання в юності, так як недостатню забезпеченість організму катехоламінами у здорових молодих людей слід вважати серйозною причиною зниження ліполізу і окислення жирних кислот.
Ступінь ожиріння не робила помітного впливу на екскрецію біогенних амінів, низьку і на початкових, так і на подальших стадіях хвороби.
Знижена екскреція катехоламінів в молодому віці і на ранніх стадіях ожиріння безперечно аліментарного генезу дозволяє вважати, що зазначені зрушення в екскреції симпатичних нейрогормонов хоча і розвиваються вдруге, мають значення при формуванні і особливо при прогресуванні захворювання.
Екскреція катехоламінів і ДОФА змінювалася в залежності від тривалості захворювання. Найнижча екскреція адреналіну, норадреналіну і ДОФА зустрічалася у хворих з коротким анамнезом хвороби (до 5 років). При збільшенні термінів захворювання екскреція катехоламінів ставала вище. Мабуть, це прямо пов'язано з більшою частотою атеросклеротичного процесу у хворих, довго страждають ожирінням. Це припущення підтверджено достовірними відмінностями в досліджуваних показниках у хворих ожирінням, ускладненим атеросклерозом, і у огрядних людей без супутніх захворювань. У других екскреція катехоламінів і ДОФА виявилась нижчою порівняно з контрольною групою. У огрядних, що страждають атеросклерозом і гіпертонічною хворобою, екскреція біогенних амінів була більше і відповідала величин у контролі (табл. 15).
Результати наших спостережень певною мірою узгоджуються з даними клінічних та експериментальних робіт, що свідчать про поєднання атеросклеротичного процесу з підвищеним синтезом і незміненій
або підвищеною екскрецією катехоламінів [Матлина Е. Ш., Меньшиков Ст. Ст., 1967; Солун М. Н., Кочетов С. П., 1970; Парамонова Е. Р. та ін, 1972; Скавронский в. І., 1972; Helin et al., 1970, і ін].
Таким чином, у хворих аліментарним ожирінням виявлено значне зниження добової екскреції катехоламінів і ДОФА, за винятком випадків поєднання ожиріння з атеросклерозом. Зниження виражено більше або менше у хворих різного віку і при різній тривалості захворювання. Недостатня забезпеченість організму симпатичним нейрогормонами проявлялася не тільки їх низькою екскрецією з сечею, але і в тесті з адреналіном. У здорових людей у відповідь на підшкірне введення адреналіну збільшується вміст НЕЖК у крові. При ожирінні екзогенне введення адреналіну не викликало значного підвищення концентрації НЕЖК в крові, тобто знижувався його липолитический ефект. Так, максимальний підйом НЕЖК в крові у здорової людини в цих умовах становив 0,75+0,1 нмоль/л по відношенню до вихідного рівня (10 осіб), а у хворих ожирінням (25 осіб) пік знаходився в межах 0,28+0,04 нмоль/л (р =0,001), тобто був нижче більш ніж в 2,5 рази. У частини хворих відмічено високу вихідне вміст НЕЖК в крові і їх невеликий підйом під впливом адреналіну. У деяких хворих крива була абсолютно плоскою з-за відсутності реакції на адреналін (рис. 10).
Рис. 10. Адреналовий тест у хворих ожирінням.
Таким чином, порушення обміну катехоламінів і їх низька екскреція у огрядних хворих поєднувалася з відсутністю адекватної реакції на парентеральне введення адреналіну. Адреналін не давав жиромобилизующего ефекту. У трактуванні цього явища, зумовленого зниженням активності симпатичної нервової системи в зв'язку з порушеним обміном ліполітичних стимуляторів, допустимо припустити мляву реакцію жирової тканини на активатор адреналін, що в свою чергу підтверджує своєрідну інертність обміну речовин в жировій тканині у огрядних хворих.
Питання про причини зниження екскреції ДОФА і катехоламінів при ожирінні складний. Однією з причин, мабуть, є порушення їх синтезу (ДОФА - дофамін-норадреналін - адреналін). Поєднання низької екскреції адреналіну з низьким вмістом у сечі його попередників - ДОФА і норадреналіну - дозволяє припускати, що порушений синтез ДОФА. Не можна виключати і порушення перетворення ДОФА в дофамін (безпосередній попередник норадреналіну). Утворення адреналіну з норадреналіну може порушитися і внаслідок розладу його метилювання, що відбувається за участю метіоніну і АТФ. С. В. Андрєєв, В. Д. Кобкова (1970) підкреслюють залежність біосинтезу катехоламінів від характеру харчування і особливо від вмісту метіоніну в їжі. Аліментарне ожиріння, розвивається в основному як наслідок розбалансованого харчування, може супроводжуватися порушенням синтезу різних біологічно активних речовин, в тому числі і біогенних амінів.
Крім порушення різних ланок синтезу катехоламінів і ДОФА, не можна виключити і патологічне посилення їх розпаду під впливом моноаминоксидаз, катехолоксиметилтрансферазы та інших ферментів. Виявлене при ожирінні підвищення активності сироваткової моноаміноксидази [Фролова І. А., 1972] свідчить про можливості підвищеного розпаду дофаміну - одного із субстратів даного ферменту. Можливо, збільшення активності сироваткової моноаміноксидази поєднується з підвищенням активності тканинних моноаминоксидаз, які здійснюють окислювальне дезамінування адреналіну і норадреналіну. Цікаво, що екскреція ванилилминдальной кислоти - одного з кінцевих продуктів метаболізму катехоламиновпри ожирінні підвищена, що також свідчить про можливість їх посиленого розпаду [Masek, 1969].
В питанні про зв'язок катехоламінів з такою формою порушення ліпідного обміну, як ожиріння, ще багато неясного. Залишається невідомим, передує зниження забезпеченості організму катехоламінами розвитку ожиріння або ж, навпаки, порушений метаболізм ліпідів змінює нормальний синтез і розпад біогенних амінів.
Дуже цікава зв'язок катехоламінів з атеросклерозом, ускладнює ожиріння. Важливо визначити у хворих аліментарним ожирінням або при експериментальному ожирінні вміст катехоламінів та їх попередників у тканинах.
