А. В. Квасенко і Ю. Р. Зубарєв виділяють чотири варіанти соматонозогнозий. Перший (нормосоматонозогнозия) характеризується найбільш адекватним ставленням хворого до хвороби, правильною оцінкою свого стану, відповідної тій, яка визначається його лікарем, позитивним ставленням до проведених діагностичних і лікувальних заходів, активністю у боротьбі з хворобою, прагненням подолати всі складнощі ситуації у зв'язку з хворобою ситуації (службової, домашньої і т. д.). Зазвичай таке ставлення до хвороби спостерігається у врівноважених, сильних, гармонійно розвинених особистостей.
Другий тип реагування - гиперсоматонозогнозия (префікс «гіпер» по-грецьки означає «над», «над», тобто надмірність, надмірність) - відрізняється схильністю хворого до переоцінки значимості свого захворювання, його тяжкості, до надмірної уваги до своїх відчуттів. Хворому його захворювання видається дуже небезпечним за своїми наслідками, що загрожують здоров'ю, і його соціальним станом. Такі хворі схильні безпричинно впадати в паніку, настрій їх частіше знижений. Вони схильні до надмірної активності в пошуках засобів до одужання: звідси їх прагнення до максимального числа різних досліджень, до отримання все нових і нових консультацій, до пошуку якихось новітніх засобів лікування, про яких чули.
Такі хворі люблять вносити свої корективи в призначення лікаря, вважаючи останні недостатніми, бо «там-то й там-то» написано про лікування цієї хвороби «ще ось що». Такого характеру реагування на хворобу найчастіше спостерігається у акцентуйованих особистостей з переважанням тривожно-недовірливих рис характеру або з елементами застрягання.
При третьому варіанті - гипосоматонозогнозии (приставка «гіпо» по-грецьки означає «під», «нижче», тобто зниження, зменшення чогось) - зазначається, навпаки, недооцінка хворим свого стану, серйозність хвороби. При цьому у частини хворих така недооцінка проявляється благодушним ставленням до хвороби, поверхневими судженнями про неї, невірою в серйозність наявних симптомів. Хворі неохоче звертаються до лікаря, негативно відносяться до лікування. У інших же хоча і є як би цілком правильна оцінка захворювання, але вони вважають, що завдяки своєму організму, своїм силам вони легко впораються з хворобою, що треба лише лікувати їх швидше та активніше. Ці хворі прагнуть швидше виписатися на роботу, бояться втратити через хворобу свій соціальний вагу. Такий тип реагування найчастіше характерний для людей з циклоидными рисами характеру, для екстравертів взагалі.
Четвертий тип реагування - диссоматонозогнозия («дис» - приставка, що по-грецьки означає «утруднення», «порушення») - близький до гипосоматонозогнозии, тобто до недооцінки свого стану, але відрізняється прагненням хворого повністю заперечувати наявність у нього хвороби чи з метою ввести в оману оточуючих (щоб, наприклад, це не позначилося на його службовому становищі), то самого себе, активно витіснивши зі своєї свідомості всяку думку про серйозність, а нерідко і про фатальний характер хвороби.
