Першою моделлю вітчизняного спектрофотометра, випущеного в 1952 році з'явився однопроменевий нерегистрирующий спектрофотометр СФ-4. Робочий діапазон приладу - 220-1100 нм. Джерела світла - воднева лампа і лампа розжарювання. Для перевірки градуювання приладу використовується ртутна лампа. Принцип дії приладу полягає в тому, що еталон і зразок по черзі встановлюються на шляху виходить з монохроматора світла певної довжини хвилі. Відношення світлового потоку, що пройшов через зразок, до світлового потоку, який пройшов через еталон (повітря), або до світлового потоку, що падає на зразок, визначається по шкалі відлікового потенціометра. Електрична схема приладу - компенсаційна, лампова. Падіння напруги на навантаженні фотоелемента компенсується при всіх вимірювальних операціях («Установка нуля», «Установка 100%». «Вимір») спрямованих назустріч йому напругою зворотної полярності таким чином, що стрілка миллиамперметра на виході підсилювача кожен раз приводиться до умовного нуля. У такій схемі нелінійність підсилювача не вносить похибки у вимірювання і точність вимірювань на спектрофотометрі визначається в основному лінійністю фотоелемента і відлікового потенціометра. Подальшим розвитком моделі СФ-4 з'явився спектрофотометр СФ-4А.
