4. Засіб підвищення самооцінки і самоповаги, досягнення самоствердження. Як вже зазначалося у другому розділі, прагнення до високої і стійкої самооцінки являє собою один з провідних мотивів поведінки як в нормі, так і при алкоголізмі. Внаслідок різних причин, таких, як преморбідні особливості характеру, неправильне виховання, невирішеність завдань самовизначення, неблагополучні в психологічному аспекті сімейні відносини, неудовлетворяющий хворого соціальний статус, а також наслідки зловживання алкоголем у вигляді вкоріненого у структурі особистості почуття провини, хворі на алкоголізм мають різко знижений рівень самооцінки і самоповаги. У свою чергу, алкогольне сп'яніння значно підвищує самооцінку і зменшує патогенна для особистості розузгодження між реальним і ідеальним «Я» (Бокий, Цыцарев, 1986; Berg, 1971; Clarke, 1974; McLachlan е. а., 1979). Ефективний, хоча й нетривалий відновлення психологічного благополуччя у сфері самосвідомості становить одну з головних детермінант потягу до алкоголю. Тому низька або нестійка самооцінка може виступати в якості самостійного мотиву звернення до алкоголю в період формування алкоголізму, його розгорнутій стадії і під час ремісії.
Важливим механізмом, який бере участь в зниженні самооцінки в ремісії, є так звана вивчена безпорадність. Повторення однотипних ситуацій, в яких людина переживає власну некомпетентність (в сім'ї, на роботі, в навчанні, в інтимних відносинах та інших сферах спілкування), достовірно частіше призводить до звернення до алкоголю не тільки хворих на алкоголізм, але і здорових (Noel Lissman, 1980). Поява переживання безпорадності знижує самооцінку і запускає описаний вище механізм впливу самооцінки на потяг до алкоголю.
Однак не тільки екстремальне зниження самооцінки може сприяти актуалізації потягу до алкоголю. При певних умовах вона може відбутися і в період переживання хворим «всесильність» або «величі», тобто при завищеній самооцінці, яка у хворих на алкоголізм, як правило, поєднується із зростанням анозогнозії, з появою в періоди утримання від алкоголю і більш або менш гарного самопочуття переконання у відсутності у них алкоголізму як хвороби і, отже, допустимості вживання алкоголю. Оскільки переживання грандіозності, як показано в роботі Ш. Зімберга (Zimberg, 1978), носить компенсаторний характер, а тому ніякої зростання самооцінки не може дійсно задовольнити хворого, то і в даному випадку у зверненні до алкоголю реалізується звичний стереотип пошуку в сп'янінні позитивних зрушень в уявленні про себе.
Основними рисами психологічного портрету хворих цієї групи були боязкість, невпевненість, залежність, чутливість, схильність до формування почуття провини, що поєднуються з гиперкомпенсаторной тенденцією самоствердитися за рахунок зарозумілості, робленою розкутості і бравади в поведінці (фактори Н і Q2). Це люди з характерною для хворих алкоголізмом слабкістю «Я», яка, крім самосвідомості, проявляється і в емоційній сфері низьким самоконтролем над емоціями, імпульсивністю.
Однак частина хворих цієї групи характеризувалася іншим поєднанням індивідуальних особливостей. Вони виявляли підвищений самоконтроль, добре усвідомлення і беззастережне виконання соціальних вимог і стандартів, високу мотивацію досягнення поставлених цілей. На шляху до своїх цілей у преморбидный період у хворих цієї підгрупи відзначалися критичні, іноді кризові стани, в результаті яких реалізація була у них програми переривалася. Нормативність і пов'язана з нею ригідність (негнучкість) оберталися своєю зворотною стороною - переживанням незадоволеності і неспроможності перед особою вимог, які не можуть бути виконані. В ці життєві періоди зловживання алкоголем служить засобом ослаблення гострого і трудноразрешимого конфлікту між реальним та ідеальним «Я». Поряд з цим усвідомлення самого факту пияцтва, як правило, осуждаемого особами цього типу, призводить до ще більш тягостному переживанню свого безсилля, малоцінності, провини, сприяє виникненню депресивних і суїцидних тенденцій і ще більш масивному пияцтва (Красильников, Цыцарев, 1983).
Якщо в результаті психотерапії у хворих даної групи не відбувається істотної корекції ставлення до себе і, зокрема, зближення рівня домагань і досягнень із самооцінкою, то в періоди ремісії актуалізація ваблення до алкоголю відбувається в будь-яких умовах, хоча б мінімально зачіпають особистісні позиції, самолюбство і самоповагу хворих.
