Найбільш поширені дві теорії емоцій: центральна і периферична. Перша - теорія Кеннона і Барда - пов'язує емоції із змінами діяльності певних нервових центрів. Протилежна їй периферична теорія Джемса і Ланге трактує емоції як наслідок змін діяльності периферичних органів.
Протиріччя обох цих теорій усунені біологічної теорії емоцій, висунутої П. К. Анохіним. Згідно цієї теорії емоції включені в ланку цілісного пристосувального акту, де відбувається порівняння результатів і параметрів досягнутого дії з заготовленим на основі афферентного синтезу апаратом передбачення майбутніх подій (акцептором дії). Позитивна емоція виникає у разі, якщо сигнал про результати виконаної дії точно збігається з параметрами акцептора дії. Навпаки, розбіжність викликає негативну емоцію, яка мобілізує організм на вчинення нових цілеспрямованих дій. Таким чином, ця теорія емоцій враховує як роль центральних апаратів, таки інформацію про стан периферичних органів.
