Загальна проблема медичної реабілітації виникла головним чином після другої світової війни, коли в багатьох країнах і особливо в нашій країні, яка прийняла вирішальне і переможний бій з фашизмом, залишилося багато інвалідів і хворих.
У зв'язку з цим в липні 1948 р. перша сесія Всесвітньої організації охорони здоров'я прийняла резолюцію про відновлення працездатності отримали каліцтво в результаті війни. Крім того, в подальші роки були прийняті резолюції про відновлення працездатності фізично неповноцінних осіб, включаючи сліпих, а потім хворих туберкульозом, серцево-судинними захворюваннями, ревматизмом, цукровим діабетом, раком, з наслідками травматизму, інфекційні, венеричні та іншими хворобами.
В даний час при ООН є спеціальні комісії, товариства, організації, що здійснюють в світі спостереження з усіх питань медичної та соціальної реабілітації (ВООЗ, ЮНЕСКО, Міжнародна організація соціального забезпечення, Міжнародне товариство відновлення працездатності інвалідів, Міжнародна організація праці).
Латинське слово «реабілітація» складається з префікса «re», що означає відновлення, і слова «habilitas»-придатність, спроможність. У медичній літературі зустрічається кілька синонімів поняття «реабілітації» - реадаптація, ресоціалізація, відновлювальна терапія та ін. Терміни «адаптація» і «реадаптація» широко використовуються в психіатрії і означають повернення до професійного праці інвалідів і хворих через систему заходів, спрямованих на відновлення або реабілітацію працездатності.
Враховуючи те, що працездатність та інвалідність включають в себе поняття не тільки медичні, але й соціальні (професія, працевлаштування та ін), прийнято умовно розділяти реабілітацію працездатності на медичну, професійну та соціальну.
Медична реабілітація включає в себе заходи, спрямовані на відновлення втрачених функцій організму, так і на розвиток його компенсаторної пристосовності шляхом хірургічного, медикаментозного, фізіотерапевтичного і курортного лікування, трудотерапії, лікувальної фізкультури.
Професійна реабілітація полягає в навчанні інвалідів і хворих новим професіям та трудовим навичкам, показаним їм за станом здоров'я, а також у проведенні заходів, спрямованих на відновлення професійних здібностей, які були повністю або частково втрачені в результаті захворювання.
Соціальна реабілітація ставить своєю метою трудове влаштування інвалідів і хворих, а також забезпечення потребуючих людей похилого віку та інвалідів інтернатами.
У вітчизняній літературі іноді зустрічаються неправильні тлумачення слова «реадаптація», під яким деякі автори розуміють використання залишкової працездатності.
П. А. Маккавейский (1965), на нашу думку, дав більш правильне визначення поняття «реабілітація інвалідів». Автор пише, що під терміном «реабілітація інвалідів і хворих» слід розуміти широку і складну систему медичних, психологічних, професійних і соціальних заходів, спрямованих на відновлення здоров'я, порушених функцій організму і працездатності.
У листопаді 1967 р. на IX нараді міністрів охорони здоров'я соціалістичних країн, що проходив у Празі, було остаточно прийняте визначення поняття «реабілітація працездатності» в загальній редакції П. А. Маккавейского: «Реабілітація в соціалістичному суспільстві є система державних, соціально-економічних, медичних, професійних, педагогічних, психологічних і інших заходів, направлених на попередження розвитку патологічних процесів, що призводять до тимчасової або стійкої втрати працездатності, на ефективне і раннє повернення хворих і інвалідів (дітей і дорослих) в суспільство і до суспільно корисної праці».
Для проведення відновлювального лікування на рівні реабілітації працездатності інвалідів і хворих у нашій країні створено всі необхідні умови. Економічна ефективність зазначеної реабілітації представляє для нашої держави величезний суспільно корисний продукт як за рахунок повернення інвалідів і хворих до праці, так і за рахунок економії коштів на оплату їм пенсій, витрат по тимчасовій непрацездатності і т. д.
Нами підраховано, що за 10 років держава в середньому витрачає близько 1 млн. рублів лише на соціальне забезпечення 400 інвалідів, які страждають трофічними виразками. Разом з тим економія від медичної реабілітації та реабілітації працездатності вказаної кількості інвалідів буде становити ще більше, тобто кілька мільйонів рублів. Тому питання медичної реабілітації є однією з невідкладних і основних завдань органів охорони здоров'я в плануванні і організації спеціалізованих медичних служб, що забезпечують проведення відновного лікування у першу чергу тих інвалідів і хворих, яких можна вилікувати. Це відноситься головним чином до инвалидизирующим захворювань хірургічного профілю, зокрема опорно-рухового апарату, в тому числі венозними та іншими трофічними виразками.
Проте в організації та проведенні відновного лікування інвалідів і хворих є багато ще не використаних резервів. Спостерігається невиправдана тенденція деяких керівників органів охорони здоров'я відкривати при дефіциті ліжкового фонду заради «моди» інші спеціалізовані відділення, які не можуть забезпечити в даний момент відновним лікуванням інвалідів та хворих на рівні медичної реабілітації, що завдає великої шкоди народному господарству.
Другим недоліком в організації системи реабілітації є недооцінка цієї справи з боку деяких лікарів, що дивляться на інвалідів, як на безнадійний контингент хворих. Так, давно існує невпевненість багатьох лікарів у лікуванні ряду трофічних виразок. Це певною мірою пов'язано з тим, що лікування хворих з трофічними виразками вимагає багато часу, ретельності, терпіння. Тому деякі лікарі з метою полегшення своєї праці відносять їх до «невиліковних» і вважають за краще направляти у ЛТЕК для переведення на інвалідність.
Нам довгі роки доводилося займатися лікуванням трофічних виразок різної етіології і часом вдавалося вилікувати таких інвалідів, у яких лікування спочатку здавалося важким і навіть неможливим. Багато хто з таких «безнадійних» після відновного хірургічного лікування і медичної реабілітації повернулися до суспільно корисної праці.
В нашій країні створені та створюються центри медичної реабілітації інвалідів і хворих різного профілю. Початком цього послужив досвід роботи науково-дослідних інститутів експертизи працездатності (ДИВЭТИН, ЛИЭТИН). Значний науковий внесок у розробку і проведення відновного лікування інвалідів, які страждають захворюваннями опорно-рухового апарату, внесений А. С. Ланцетовой (1962),
Ст. Л. Зотиковой (1969), А. В. Древиной, Е. Я. Грінштейн (1971) і ін.
З спостережуваних нами 1234 інвалідів і хворих трофічними виразками працездатного віку було 716 (58%), з них інвалідів II і III групи 446 (62,2%). Після оперативного лікування 430 інвалідів з різними видами трофічних виразок через 1-2 роки приступили до виконання своєї праці 278 (64,6%). Решта були визнані інвалідами з інших причин, незважаючи на загоєння у них трофічних виразок. Так, 74 (17,2%) були інвалідами у зв'язку з вираженими функціональними порушеннями кінцівок (ампутационные кукси, парези, паралічі, анкілози, контрактури) і 24 (5,5%) - внаслідок важких захворювань внутрішніх органів. У зв'язку з рецидивами трофічних виразок залишилися як і раніше інвалідами 54 (12,5%). В різні строки після появи рецидивів було оперовано повторно з 54 осіб 36 (66,6%) з добрими найближчими результатами.
Віддалені результати хірургічного лікування спостережуваних нами хворих викладені в таблиці 16.
Нераціональне працевлаштування хворих після лікування трофічних виразок часом зводить нанівець добрі результати, досягнуті великими зусиллями.
Триває суперечка щодо поняття рецидиву трофічних виразок. Більшість практичних хірургів називає рецидивами будь виразки гомілок, якщо вони виникли після раніше здійснюваного з цього приводу оперативного лікування. Багато хто вважає, що якщо невелика рана в області гомілки не гоїться у звичні терміни та перетворюється у виразку, то у хворих є якісь нейро-судинні розлади, які залишилися після першої операції з приводу трофічних виразок і створюють колишній фон для рецидиву хвороби. Проте в кожному випадку слід точно встановити справжні причини рецидивів з тим, щоб правильно аналізувати ефективність лікування.
