По-третє, це рівень самоповаги та самооцінки. Низька самооцінка сприяє більш частого появи відповідей, що характеризують випробуваного негативно з нормативної точки зору, а висока, навпаки, підвищує ймовірність появи позитивних характеристик самоописаниях. Властива хворим на алкоголізм амбівалентність в самовосприятии виявляється наявністю в їх відповідях обох крайніх тенденцій. Важливим є розгляд не тільки рівневих, але і структурно-змістових аспектів самосвідомості, оскільки ступінь трансформації різних компонентів ставлення до себе є непрямим свідченням представленості в ньому потягу до алкоголю.
По-четверте, на все психодіагностичні показники впливає психічний, в першу чергу емоційний стан випробуваного. Навіть у межах добових коливань настрою показники, отримані за допомогою психологічних методів, неминуче змінюються. Особлива складність виявлення як стійких, так і ситуативних характеристик емоційних станів пов'язана з вираженим дисонансом, який відзначається між експресивними і психовегетативними проявами емоцій у хворих на алкоголізм. Для його оцінки потрібен комплекс методів, адресованих до різних рівнях протікання емоційного процесу (Балашова, Цыцарев, 1985; Балашова, 1987; Баскіна, 1987).
По-п'яте, на всі без винятку показники в ході психологічного вивчення особистості впливає такий важливий фактор, як тип характеру суб'єкта, в якому гранично ясно концентруються його індивідуальні особливості. Встановлення типу характерологічної акцентуації дозволяє розкрити властиві тому або іншому хворому «місця найменшого опору» і способи їх компенсації, створює передумови для того, щоб сформулювати важливі припущення щодо індивідуальної мотивації звернення до алкоголю, прогнозування поведінки хворого в майбутньому та підбору адекватних методів психокорекції.
По-шосте, сучасний рівень розвитку диференціальної психології вимагає постановки питання про ступінь стійкості (інваріантності) і мінливості (варіативності) психічних якостей і поведінки хворого залежно від змін ситуації (Кон, 1984; Трусов, Лепьохін, 1984). Для досліджень типу потягу до алкоголю надзвичайно важливим є встановлення того, якою мірою виявлені особливості випробуваного можна розглядати як прояви, дійсно, найбільш характерних для нього форм поведінки, переживань, емоційного реагування і т. д. Вираженість таких показників, як «індивідуальність особистості» та «індивідуальність характеру» (Леонтьєв, Трубіцина, 1984), визначає і ступінь надійності висновків дослідження, і саму можливість застосування багатьох психодіагностичних методів.
Останнім фактором спотворень, заслуговує особливої уваги, є особливості ситуації проведення дослідження, де в якості головного елемента виступають взаємини між пацієнтом (випробуваним) і психологом або лікарем (дослідником). В контексті цих відносин відбувається проекція в дослідницьку ситуацію різних сторін особистості хворого. Залежно від цього-різний ступінь відповідальності за той чи інший період життя атрибутируется або самому собі, або зовнішнім обставинам. Особистість дослідника або психотерапевта, таким чином, виступає в ролі своєрідного проективного тесту, знання можливостей якого є одним з показників його професійної компетентності.
Як показала практика, ігнорування хоча б одного із зазначених факторів може призвести до отримання спотворених результатів, до невірного тлумачення даних і серйозних помилок у побудові методики індивідуалізованого психотерапії, спрямованої на корекцію потягу до алкоголю на психологічному рівні і створення індивідуально значущої альтернативної мотивації. Тому психодіагностичне дослідження повинне включати набір методик, чутливих до наведених вище спотворень, а при інтерпретації емпіричних даних необхідно вводити поправки на дію цих факторів.
Сторінки: 1 2
