У великому арсеналі форм та методів лікування хворих: літнього та старечого віку особливе значення надається відновної терапії - реабілітації. Відповідно»: з визначенням, даним експертним комітетом з реабілітації при ВООЗ, реабілітація являє собою процес, за допомогою якого прагнуть запобігти інвалідність, в період захворювання і допомогти інвалідам досягти максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності, можливою в рамках існуючого захворювання або тілесного недуги.
На думку ряду геронтологів Болгарії, США, Італії, Бельгії, мета геріатричної реабілітації - дати можливість пацієнтам виконувати щоденні обов'язки, відновити їх положення в сім'ї і суспільстві. Реабілітація в старечому віці означає перебудову психічного, психологічного та фізичного стану, порушеного хворобою.
Фахівці з Польщі розглядають реабілітацію як складний процес, в який входить: лікування хворого - медична реабілітація, виведення його зі стану депресії - психологічна реабілітація, відновлення становища в сім'ї та суспільстві - суспільна реабілітація, відновлення здатності хворого для посильного участі в трудовому процесі - професійна реабілітація.
Реабілітація осіб похилого та старечого віку має велике соціально-економічне значення. Дані літератури свідчать про те, що потреба у відновлювальному лікуванні з віком підвищується.
Потреба в реабілітаційних заходах в різних країнах неоднакова і залежить від багатьох причин, зокрема від життєвого рівня людей. Б. Деветаков (1969) підкреслює, що реабілітація здоров'я в соціалістичних країнах має свої основи. Якщо в капіталістичних країнах в центрі уваги стоїть збільшення прибутків підприємців за рахунок повернення до робочого процесу осіб, що мають інвалідність (особливо висококваліфікованих працівників), то в країнах соціалізму в першу чергу проявляється турбота про саму людину, про повернення його в ряди повноцінних трудящих.
У багатьох країнах (Румунія, Польща, Чехословаччина, НДР, Угорщина, США, Англія, Швеція) створені спеціальні центри відновлювальної терапії. У Румунії такий центр обслуговує осіб з явищами передчасного старіння. На центри реабілітації покладається велике завдання на організації відновного лікування літніх і старих людей, які внаслідок тривало протікаючих хронічних захворювань втратили працездатність, рухливість і часом не можуть навіть обслужити себе.
Відділення реабілітації можуть знаходитися при лікарнях загального типу, геріатричних центрах і існувати як самостійні установи. Реабілітаційні центри приймають хворих, виписаних з лікарень або спрямованих безпосередньо лікуючим лікарем. Лікування проводять стаціонарно і амбулаторно. У відділеннях реабілітації хворі повинні навчитися виконувати самостійно ряд операцій (вставання з ліжка, одягання, умивання, відкривання дверей і т. д.). Для цих відділень потрібно особливе устаткування. При визначенні розміру приміщення відділень реабілітації в лікарні на 1200-1500 ліжок слід виходити з нормативів ВООЗ. Воно повинно бути розраховане на обслуговування 25% загального числа стаціонарних хворих, тобто приблизно на 300 осіб. Кількість амбулаторних відвідувань може бути вдвічі більше (600). До 100 хворих можуть відвідувати відділення за напрямами довколишніх лікарень і денний лікарні. У результаті пропускна здатність відділення реабілітації у великій лікарні повинна становити 1000 чоловік в день.
У Чехословаччині відновлювальні центри, що відповідають нашим санаторіям, розташовані в мальовничих місцевостях. У них, крім всіх видів фізіотерапевтичного лікування (гідротерапія, лікувальна гімнастика), широко використовуються механотерапія і трудотерапія. У середньому такі центри розраховані на 200-300 місць.
