Крім коштів, що виділяються на охорону здоров'я з державного бюджету СРСР, на ці ж цілі виділялися значні кошти деякими державними, кооперативними підприємствами і профспілковими організаціями, а також колгоспами.
Органи охорони здоров'я СРСР були частиною радянського державного апарату. Центральним органом державного керівництва охорони здоров'я було Міністерство охорони здоров'я СРСР. У кожній союзній республіці було міністерство охорони здоров'я, яке в адміністративному відношенні було підпорядковане Раді Міністрів республіки, а в спеціальному - Міністерству охорони здоров'я СРСР, накази та інструкції якого діяли на території всієї країни. Це забезпечувало єдність розвитку мережі закладів охорони здоров'я і організації медичної допомоги населенню. Разом з тим наявність міністерства охорони здоров'я в кожній республіці дозволяло враховувати місцеві особливості та умови. Керівництво охорони здоров'я на місцях забезпечувалося міністерствами охорони здоров'я автономних республік, обласними, крайовими, міськими і районними відділами охорони здоров'я, а в сільських районах - центральними районними лікарнями.
Наявність медичних установ в системі деяких інших міністерств (наприклад, в Міністерстві шляхів сполучення СРСР) не виключало принципу єдності і плановості в проведенні лікувально-профілактичних та санітарно-протиепідемічних заходів, так як контроль за роботою в цій області здійснювало Міністерство охорони здоров'я СРСР.
Медична допомога в СРСР надавалася безкоштовно. Це визначало її доступність для всього населення країни.
За роки Радянської влади отримала значний розвиток мережі лікувально-профілактичних установ для дорослих і дітей, санітарно-протиепідемічних закладів, вищих і середніх навчальних закладів для підготовки лікарських і середніх медичних кадрів, науково-дослідних установ, курортів, санаторіїв і будинків відпочинку, аптек і т. д.
Розвиток мережі медичних установ та забезпечення їх лікарями, медичними сестрами та іншим медичним персоналом, оснащення досконалою медичною технікою та апаратурою дало можливість населенню отримувати кваліфіковану медичну допомогу в будь-якому районі країни і створило умови для вирішення нових завдань, поставлених перед радянським охороною здоров'я Комуністичною партією і Радянським урядом.
Найбільш актуальними завданнями радянського охорони здоров'я були підвищення якості медичної допомоги шляхом розвитку спеціалізації і вдосконалення культури роботи медичних закладів, широке використання в практиці досягнень медичної науки та техніки. Шляхи вирішення цих завдань визначені у постанові Верховної Ради СРСР від 26 червня 1968 р. та постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 5 липня 1968 р. «Про заходи по подальшому поліпшенню охорони здоров'я і розвитку медичної науки в країні». Постанова передбачала значне покращення спеціалізованої допомоги населенню шляхом будівництва великого числа великих лікарень, кращого їх оснащення і значного підвищення норм утримання хворих.
Здійснення завдань щодо подальшого поліпшення охорони здоров'я і розвитку медичної науки безсумнівно сприяли «Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік, прийняті в грудні 1969 р. сесією Верховної Ради СРСР VII скликання. У Законі зазначено, що в СРСР населенню виявляється загальнодоступна безкоштовна кваліфікована медична допомога, здійснюється широка система соціально-економічних та медичних заходів, що Сприяють підвищенню рівня охорони здоров'я населення. Закон встановлює, що охорона здоров'я є обов'язком усіх державних органів і громадських організацій і вимагає від громадян дбайливо ставитися до свого здоров'я та здоров'я інших членів суспільства.
