Лікування хронічного алкоголізму здійснює лікар. Зазвичай його проводять амбулаторно, в умовах психіатричного диспансеру, кабінету і значно рідше в спеціальних або загальних відділеннях психіатричних лікарень. Успіх залежить від тривалості і систематичності лікування, яке в амбулаторних умовах повинно проводитися безперервно протягом 2-3 років і навіть більш. Основними методами лікування хронічного алкоголізму є: вироблення умовної (по типу рефлексу) емоційно-негативною та блювотної реакції на алкоголь за допомогою апоморфіну, еметіна та інших блювотних засобів; сенсибілізуюча терапія (антабус, темпазил та ін); психо - та гіпнотерапія. Ці методи можуть застосовуватися як ізольовано, так і в різних комбінаціях. Лікування похмільного синдрому включає дезінтоксикацію - вливання розчину глюкози з вітамінами В1 і С; використання серцево-судинних засобів, мепробаматов (андаксин, триоксазин по 0,2-0,4 г два-три рази в день), засобів, що сприяють усуненню вегетативних розладів (депаркин, ромпаркин по 1-2 таблетки в день), снодійних небарбитурового ряду (адалин, ноксирон).
Боротьба з алкоголізмом в СРСР здійснюється державними, партійними, медичними та громадськими організаціями. Санітарно-освітня робота, роз'яснення шкоди алкоголю поєднуються з заходами громадського і державного впливу щодо осіб, які зловживають спиртними напоями. Радянське кримінальне право встановлює, що особи, які вчинили злочин в стані сп'яніння, не звільняються від несення відповідальності (наприклад, ст. 12 КК РРФСР), а в ряді випадків сп'яніння, як джерело підвищеної небезпеки, розглядається як обставина, отягощающее відповідальність (наприклад, у водіїв автотранспорту, ст. 39 КК РРФСР). Законодавством ряду союзних республік (наприклад, Указ Президії Верховної Ради РРФСР від 5.IV 1967 р.) передбачалося примусове лікування алкоголіків, які ухиляються від добровільного лікування, порушують трудову дисципліну і суспільний порядок, і трудове перевиховання їх в лікувально-трудовому профілакторії протягом 1-2 років. Направлення в ці установи здійснювалося судами, але не тягне судимості. Певне значення в боротьбі з алкоголізмом має обмеження торгівлі спиртними напоями.
Завдання середнього медичного персоналу в боротьбі з алкоголізмом не повинні обмежуватися санітарно-освітньої та роз'яснювальної роботою. Виявлення в колективі, осіб, які зловживають спиртними напоями, своєчасне залучення до них уваги громадськості та адміністрації підприємств і установ може стати ефективним заходом профілактики алкоголізму.
